На що тільки не йдуть журналісти заради ексклюзиву. У пошуках неординарної теми до єдиного в столиці ізолятора тимчасового утримання, що на Подолі, вирушила й авторка цих рядків. Моя мрія побачити справжній карцер перевершила всі сподіванки: тільки-но я опинилася в ньому, як грати з рипом піддалися, а наступної миті засув глухо клацнув...

Якщо 1 грудня в магазині вам на здачу дадуть невідому зелененьку купюру із портретом Франка на лицьовому боці та жiнкою з пальмовою гiлкою на зворотному — не лякайтесь і не тягніть продавця-«фальшивомонетника» в міліцію — із початку наступного місяця в Україні «ходитимуть» нові двадцятигривневі купюри. Такий передноворічний сюрприз для громадян (і піар-акцію для себе) приготував Національний банк. Кажуть, заміна старих двадцяток — черговий етап грошової реформи.

Учора Президент Кучма спілкувався з пресою безпрецедентно довго — півтори години. Цей начебто діалог (якщо таким можна вважати прес-конференцію) справив на багатьох моїх колег доволі гнітюче враження. Наприкінці, коли Леонід Данилович визнав нормальним факт партійного управління (мається на увазі СДПУ(о)) з Адміністрації Президента окремими процесами в державі, заперечив існування «темників», назвав загрозу розколу України на східну і західну, зокрема в світлі донецьких подій, нав'язаною нам зовнішніми силами, — після цього мій колега з однiєї західної інформагенції резюмував: «Президент живе у деформованому світі». Справді, складалося враження, що Леонід Кучма не сприймає багатьох реальностей, а багато які заперечує, великий пласт політичного життя, схоже, він, наче заплющившись, спостерігає очима своїх радників. Звідси ще один висновок: Кучма стомився як Президент. Треба йти, це він визнає. Ні за яких умов я не лишуся на цій посаді, сказав він учора, заспокойтеся. Треба, отже, йти. Але як? У відповіді на це запитання криються найбільші небезпеки для держави.

Учора Конституційний Суд оприлюднив свої висновки з приводу законопроекту про внесення змін до Основного закону, котрий влітку розробляли «більшовики» за підтримки комуністів та «адміністрування» Віктора Медведчука (так званий проект Гавриша-Ващук-Богатирьової). Несподіванки не сталося: услід за депутатським проектом Мороза-Мусіяки-Матвієнка КС визнав такими, що відповідають Конституції, і всі «комуністично-більшовицькі» ноу-хау. Щоправда, внісши до проекту трохи більше, ніж у попередньому випадку, напівсуттєвих застережень (зокрема, про недоцільність обрання суддів на 10 років, неможливість переходу «списочників» в іншу фракцію тощо). За конституційну відповідність цього варіанту політреформи 5 листопада проголосували 11 суддів КС, 5 — проти.

Україна в небезпеці! Ховайся, хто може — на теренах нашого Кучманістану буйним цвітом квітне «звичайний нашизм». Не чули й не бачили? Тоді у вас немає телевізора. Бо всі, у кого є заповітний «ящик» із блакитним екраном, завдяки принаймні трьом загальнодержавним телеканалам уже давно в курсі всіх подробиць цього страшного явища: «нашисти» приїздять до різних міст України і влаштовують там дебоші, б'ють чесних соціал-демократів, зводять наклепи на кришталево чистих «донецьких» та на тверезих, як скельце, комуністів, і всюди на своєму шляху чинять погроми. Саме таке враження мало скластися у необізнаного телеглядача після перегляду позавчорашніх інформаційних випусків на трьох перших «кнопках».

Сайт Курси в Києві kursikiev.com.ua інформує: І знову полку законотворців прибуло... Що ж, якщо СБУ пише законопроект «Про моніторинг телекомунікацій», який додасть цій службі нові «всепроникаючі» можливості, якщо під головуванням Геннадія Васильєва (з його «генпрокурорством» на обрії) створюється новий, зручний передусім для автора варіант Кримінально-процесуального кодексу, то немає нічого дивного чи несподіваного в тому, що за перо врешті-решт взявся Сергій Ківалов — голова Вищої ради юстиції України. Про що його законопроект? Звісно ж, про Вищу раду та про себе, її голову. Відтак, з якого із цих двох сюжетів почати — навіть і не знаєш.

Говорячи про Вищу раду юстиції, слід передусім вирішити, чи потрібен такий орган узагалі. Є Вища кваліфікаційна комісія суддів, є Вища рада суддів і є Вища рада юстиції... Наріжним каменем діяльності останньої є робота з суддівським корпусом. Під цією роботою слід розуміти, зокрема, розгляд подання на суддю, звільнення котрого, згідно з новим законопроектом, може ініціювати лише Вища рада юстиції. Але ж остаточне рішення в будь-якому разі лишається за Верховною Радою, яка суддю на посаду призначає. При цьому, однак, хід поданню щодо зняття повноважень з судді дає ВРЮ. Проте судді пропонують, щоб до цього долучалася ще й думка Вищої ради суддів...

22 листопада, якраз до сумних роковин, побачить світ художня марка, ця, яку ви бачите на світлині внизу. Дизайном цього варіанта марки опікувався Кость Лавро — художник, знаний у нас здебільшого завдяки талановитим ілюстраціям до казок, виданих Малковичевою «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГОЮ». Марка вийде «класичним» тиражем — 100 тисяч екземплярів.

Двісті років тому, 1803 року, державний статський радник Павло Демидов звернувся до міністра народної освіти Російської імперії з листом, де висловив бажання надати на користь майбутніх університетів у Києві й Тобольську 100 тисяч рублів. Пан радник прохав більшу частину коштів залишити вічним капіталом, який своїм обертанням збільшувався би на користь цих освітніх закладів, а прибутки витрачалися б на утримання незаможних студентів. Цей капітал було чомусь внесено у скарбницю Московського виховного будинку. У тогочасній пресі про подальшу долю капіталу не згадувалося, як і у фінансових рапортах першого ректора Київського університету Михайла Максимовича у 1833—1835 роках.

«Я вірю, що прийде час, коли щороку на початку січня, у переддень Переяславської угоди, ми проводитимо історичні семінари, а після цього ставитимемо в церкві свічку за упокій мільйонів людей, які загинули від наслідків цього акту», — сказав один iз переможців конкурсу школярських та студентських робіт на тему «Що принесла Переяславська рада Україні», студент iз Миколаєва Олександр Портнов. Нагородження переможців цього конкурсу, організованого видавництвом «Смолоскип» за підтримки подружжя Соколиків iз Канади, відбулося нещодавно у столичному Будинку вчених.