Спершу заспокою апологетів режиму Кучми: знаю, знаю, що обов'язки ректора ЗДУ виконує інша людина — колишній начальник управління екології і природних ресурсів Запорізької облдержадміністрації Валерій Савін. Однак патріотично налаштовані запоріжці певні, що це тимчасово (і випадково!), відтак прогнозують повернення порядного і компетентного професора Толока у крісло ректора. А «турнули» його з цього крісла, вважають незалежні політологи, керуючись не законом і здоровим глуздом, а політичною волею Банкової.

Якщо когось приголомшує, скажімо, млява (та що там млява — відверто ніяка!) реакція українців на події довкола Тузли, то, скажемо відверто, дивуватись нічому. Сприймати все довкола з байдужістю равлика, зацікавленого винятково у власній мушлі, — ця звичка в нас виробилася завдяки довгому та наполегливому тренуванню. От хоча б справа Гонгадзе — чим не хрестоматійний приклад? Так, спочатку країна трохи пообурювалася (особливо коли факт зникнення Георгія екстраполювали на мельниченківські плівки), дозволила собі навіть трохи наметового містечка, а згодом — трохи 9 березня...

У той час, коли мешканці Луганщини обмацують напівтеплі або й зовсім холодні батареї і жваво обговорюють сьогодні вже цілком реальну перспективу підвищення тарифів на комунальні послуги, номенклатурна «еліта» краю раптом захопилася обговоренням договору про так званий «Єдиний економічний простір». Власне, «захопилася» — не зовсім точне слово. Ситуацію цілком можна назвати пропагандистською істерією, оскільки місцева «ручна» преса просто ні про що не може говорити, як тільки переказувати і просто цитувати все, що заявили на животрепетну тему перші особи регіону.

Пішов шостий місяць, відколи Фонд держмайна України розпочав продаж 42-відсоткового пакета акцій Дніпропетровського металургійного комбінату. Хоча йдеться про флагмана радянської металургії, з інвесторами-покупцями в нього негусто.

У кожній державі, яка претендує на звання демократичної, є такий-собі «чорний список» засобів масової інформації, які дуже не до вподоби тамтешній владі. Власне, саме ставлення до «неугодних» державному керівництву ЗМІ є одним із основних критеріїв реальної, а не номінальної демократії. В Україні перелік опозиційних, а отже, «несимпатичних» найвищим посадовим особам друкованих та (незначною мірою) електронних ЗМІ чималий. Цим, до речі, любить похвалитися керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Сергій Васильєв, якого журналісти вважають головним негласним цензором української преси та автором знаменитих «темників». Мовляв, он їх скільки — критиків самого гаранта та його нинішніх поплічників, усі вони «пораховані» і враховані, але ж існують, працюють, і ніхто їм кисень не перекриває...

Чим менше часу залишається до виборів, тим тісніше затягується зашморг на шиї тієї «групи» осіб, яку ми узагальнено називаємо «владою». Але здавати без бою свої «тепленькі» крісла панове зі «штабом» на вулиці Банковій не збираються і засобів для боротьби за виживання не шкодують. А оскільки й державні мужі, й їхні радники прекрасно усвідомлюють, наскільки важливою зброєю у веденні передвиборчих «бойових дій» є преса, чи не найбільше від цієї «війни» страждають саме засоби мас-медіа.

Скільки існує варіантів падіння монети, котру підкинули? Ви скажете: орел чи решка, тобто два, і... це буде помилкою. Один із героїв Чингіза Абдуллаєва розробив свою теорію про те, що завжди існує «третій варіант», віра в який допомогла цьому «афганцеві» вижити. Не настільки вже і неймовірно, що монета може стати на «ребро». Особливо якщо вона падає з рук арбітра на вологий трав'яний газон футбольного поля. Це і є той третій варіант, за яким права першою вводити м'яч у гру не одержить жодна з команд.

Коли на 42-й хвилині відбіркового поєдинку чемпіонату Європи серед команд дивізіону А2 Польща — Україна головний бомбардир господарів Богдан Врубель чітко реалізував штрафний і довів перевагу поляків до 13:7, 3-тисячний стадіон регбійного клубу «Будовляні» у Лодзі вже почав святкувати перемогу.

23 жовтня Верховна Рада України ухвалила постанову «Про усунення загрози територіальній цілісності України, що виникла внаслідок будівництва Російською Федерацією дамби в Керченській протоці». За постанову в цілому висловилися 369 депутатів. Не підтримали її лише комуністи. Парламентська зала вже давно не знала такого рівня консенсусу при ухваленні принципового політичного питання. Що ж зуміло об’єднати (нехай на час) і пропрезидентську «більшість», і непримиренну опозицію? І які будуть стратегічні наслідки парламентського рішення для держави?