Світ її ловив і впіймав. Спочатку він довго ганявся за її душею бджоли, яка більш за все любила квіти, з сачком із неотесаної деревини та сірого сукна. Потім він пильнував її посеред греблі за городами, а вона «бігла он туди, в берег», щоб втопитися. Нарешті світ застав Катерину серед злиднів, iз хворими після невдалої спроби самогубства ногами. Був червень, і опадали півонії. Вони кричали своїми кривавими пелюстками слова улюбленого поета та художника Катерини Білокур Тараса Шевченка: «Єсть на свiтi доля, а хто її знає? Єсть на свiтi воля, а хто її має?»
Життєпис Катерини Білокур — ще одна ілюстрація до нашого епіграфа, ще один не почутий крик, незбагненний талант, не пошанована доля Українки з великої літери. Кажуть, коли у 1954 році на міжнародній виставці у Парижі три картини художниці — «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» (до речі, до Радянського Союзу ці полотна не повернулися, безслідно зникнувши) — побачив Пабло Пікассо, довго стояв біля них і сказав: «Якби у нас була художниця такого рівня, ми б змусили весь світ говорити про неї». Художниця такого рівня писати і читати навчилася самотужки. А що початкової освіти не мала, то і вступити потім теж нікуди не змогла. Удень неписьменна селянка копала картоплю і досипала курці просо, а з вечора до ночі малювала.

«Це шостий концерт за тиждень — голови вже немає... Залишилося одне серце...» — говорить Сашко Положинський у суботу зі сцени Будинку культури у Бердичеві. Його очі горять, а голос упевнений, хоч і тихий. У кімнаті з балетними станками за сценою в цей час сидять музиканти: діджей Архітектор з «Тартака» грає на ноутбуці в шахи, гітарист Сашко зі «С.К.А.Й» — на піаніно пісні «Бітлз», а згодом на гітарі — українські народні, луцький гурт «Флайза» та рівненчани «От вінта» фотографуються на незабудь, нещодавно приїхали хлопці з «Мотор'ролли». Їхній бус зламався поблизу Білої Церкви, дорогою з Умані, де був концерт у п'ятницю, до Бердичева — сьогодні тут закінчується третій тур акції «Не будь байдужим!». Востаннє, так давно, що вже ніхто й не пам'ятає коли, у бердичівському Будинку культури виступав духовий оркестр, а якщо про представників українського шоу-бізу — 23 серпня на День міста приїжджав Віталій Козловський. Уманські студенти розповідають «УМ», що в їхньому місті концерт востаннє був минулого року перед виборами.

Фестинами лемки називають свої забави з піснями та танцями. Кажуть: «Є три, мабуть, найяскравіші субетноси українського народу — гуцули вміло танцюють, бойки гарно музикують, а лемки фантастично співають». Згадують імена народжених Лемківщиною та відомих далеко за її межами: композитора Дмитра Бортнянського, Станіслава Людкевича (між іншим, коли Леся Українка отримала від нього збірник «Русские народные мелодии», написала сестрі: «Там найгарніші пісні — лемківські»), Анатолія Кос-Анатольського, Філарета Колесу, автора Національного гімну Михайла Вербицького, поета Богдана-Ігоря Антонича, а також сучасників — народної артистки України, лауреатки національної премії ім. Т. Шевченка Марії Байко та відомої на Західній Україні молодої співачки Аннички (Анни Чеберенчик). Та запитують: «Хіба можна не співати, коли народилися у такому прекрасному краї?».

Щоразу, як хтось із знайомих повертається зi Львова, він за справу честі вважає сказати мені, в якому чудовому місті я народилася і жила, і що його б воля — переїхав би з цього загазованого Києва, зняв би якусь мансарду в районі площі Ринок, ранками пив би неспішно каву в кнайпі поруч і вступив би в Академію мистецтв. Такі знайомі, випадкові люди з громадського транспорту, захоплюючі враження котрих я вимушена слухати, бо стою поруч, глянцеві журнали, які на першій сторінці свого першого номера вставляють «галицьку перлину» в дорогоцінну оправу, змушують мене знову ламати списи, доводити, що моя правда правдивіша, пояснювати, чому думаю навпаки, чому жити у Львові не так цікаво, як приїздити сюди на вихідні розважитись. Моє обурення зазвичай не стосується маргінальності міста, тому що Львів завжди був західною столицею незалежної країни. Вони не мають стосунку до його розмірів чи навіть мешканців, тому що камерна, гречна і горда, ця столиця завжди прихистить романтика та навчить їсти сирник із родзинками десертною ложечкою. Я говорю про те, що місто зникає, і це, схоже, нікого, в тому числі міську владу, не цікавить. Туристам гарно приїхати, поохкати, а Ратуші — довго посилатися на їхні відгуки, щоб не робити поступу, вирішуючи власні міжусобиці. «Може, щось змінилося, і я все ж помиляюся? Поїду — перевірю», — подумала я, і купила, як завжди проблемно, квиток до Львова.

Пошуки вітчизняного «намбер ван», який би зміг представляти Україну на пісенному конкурсі «Євробачення-2006» у травні в Афінах, Національна телекомпанія починає наступного понеділка. «Півтора місяця порівняно з минулим роком втрачено — це так. Але вся країна знає, що ми довго чекали на призначення керівника НТКУ, і щойно це сталося, проведення відбіркових турів було першим питанням, яке обговорювали», — говорить Олена Мозгова, директор музичних та розважальних програм НТКУ. І обіцяє до березня встигнути. 11.03 — фінал відбіркового туру, а вже 18.03 переможця чекають у Греції, відтак голосуватимемо одразу за виконавця, пісню та загалом їхнє представлення.

Наступного тижня на тихі води, на ясні зорі знову збираються виїхати митці і борці, організатори та прихильники громадської акції «Не будь байдужим!». Своє «Ні — Малоросії, зробимо країну Україною!» скажуть 4.12 — Лубни, (Полтавська обл.), 5.12 — Сміла (Черкаська обл.), 6.12 — Біла Церква (Київська обл.), 7.12 — Фастів (Київська обл), 9.12 — Умань (Черкаська обл.), 10.12 — Бердичів (Житомирська обл.).

От і втілилися в життя слова моєї подруги, яка щоразу, коли бачила виступ гурту «Гринджоли», закривала очі долонями і казала: «Лабухи! Лабухи на весіллі, з «ямахою» і відповідними манерами». Цього тижня гурт «Гринджоли» знімав кліп на пісню «Весілля» в одному з київських ЗАГСів, який вони орендували на день. Оператор Юрій Король та режисер Віктор Скуратівський (бас-гітарист групи «Друга ріка», який вирішив спробувати себе в новому амплуа) вирішили закцентувати на деталях та вималювати у відео характерних весільних персонажів. «Це буде щось на зразок Кустуріци», — запевнив «УМ» Роман Калин. За сюжетом, усі події відбуваються у приміщенні ЗАГСу, куди приходять молоді пари, а потім гурт «Гринджоли» співає для них. Словом, от так: «Було в нас весілля з хлібом та сіллю, гості зібралися, дівки намалювалися, усі посміхалися».

24 листопада у народного артиста України, естрадного співака Іво Бобула народився син, якого за церковним календарем назвали Даниїлом. Вага новонародженого — 3 кг 750 гр, породілля, студентка Наталя Жоржівна Бобул, почувається добре. Це третій шлюб співака, від першого шлюбу в Іво є двоє дітей, у другому — з народною артисткою України, співачкою Лілею Сандулесою — нащадків не нажили. З третьою дружиною, Наталею, 52-річний Іво розписаний уже два роки. Зараз мати і син перебувають вдома: кілька років тому співак купив трикімнатну квартиру в новому будинку на Оболоні, яку навіть трохи перепланував: з найбільшої кімнати зробили не вітальню, як звично, а спальню, з трохи меншої вийшла непогана їдальня, а в третій співак розмістив свій кабінет.

«Вистачить цих Барбі з єлейними голосочками», — вирішила молода співачка Міка Ньютон і стала аномальною. Розповіла в однойменній пісні всю правду про себе: «Я не знаю, где мышь у компьютера», — хоча, потім обнадійливо додала: «В ночниках не тусую, колес не глотаю... Не читаю про секс — я совсем не такая!». Тезка Міка Джагерра й Ісаака Ньютона заручилася впливовою підтримкою продюсера Ані Лорак Юрія Фальоси, продюсерів гурту «Ума Турман» Олени Михайлової (у минулому керівника компанії Real Records та M-Art Records, зараз — Velvet Music) і Ліани Меладзе (сестри Валерія і Костянтина Меладзе), композитора Руслана Квінти (працює із Софією Ротару і Аліною Гросу) і записала цілий альбом під кодовою назвою «Аномалія».

Сьогодні офіційно починається виборчий процес. До вашої уваги — Партія української музики.
Агітація: вітчизняна музика цього року була на слуху — світ Божий побачила просто рекордна кількість дебютних платівок багатьох українських виконавців, які до того стирчали в андеграунді, за подіями пісенного конкурсу «Євробачення» ми слідкували навесні, за безсумнівно вдалим фестивалем Олега Скрипки «Країна мрій» — влітку, намагалися отримати квитки на якийсь iз двох концертів «Океану Ельзи» в Палаці спорту чи в інших містах — восени, і вже майже взимку Пономарьов запросив усіх на бал. А! Ще Поплавський цими вихідними прощається з фанатами...