Про таких, як Архип Люлька, кажуть: «Доля простелила перед ним рушничок». Простий селянський хлопець, українець із Надросся став генеральним конструктором радянської авіатехніки, професором, академіком, винахідником турбореактивного двигуна, лауреатом найвищих державних премій, кавалером численних орденів, Героєм праці. А його ім’я увійшло до переліку найвидатніших діячів світової наукової думки.

Блаженнійший Любомир кардинал Гузар — нерідкий гість на сторінках «України молодої». Ми говорили з ним про багато речей, особливо пам’ятною для авторки цих рядків була зустріч після Помаранчевої революції — надії тоді було стільки, що нею, намастивши хліб свій щоденний, цілком можна було жити. Зараз ти все частіше сумніваєшся у своєму ремеслі — хоч пиши, хоч не пиши, а твоє місто (для прикладу) розвалять і без твоїх протестів. Ця розмова про професію — журналістську та душпастирську — продовжується й поза диктофоном, витікаючи з ключового питання, чи не шкодує наш співрозмовник про обраний ним життєвий шлях. Треба вірити, треба не впадати у відчай, говорить кардинал Гузар, який святкує сьогодні своє 75–річчя (а ще у цьому році — піввіковий ювілей його священицької місії). Мабуть, той, хто сіє печаль, печаль і пожне. Хоча сказано й таке, що блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Шкода лише, що не в цьому житті.

Мама Їлина виношувала його, коли чинився великий терор, який забрав найкращих, найздібніших, найрозумніших. Породила сина на саме Різдво Христове року Божого 1938–го. І не посміла записати його сьомим січня, записала шостим. Але таки дала йому ім’я Василь. Ім’я ж це грецькою — Базилеос — означає «володар», «господар», «цар». «В Україні, — казав Василь, — чи не кожна четверта матір називає свого сина цим іменем, підсвідомо карбуючи потяг до конче необхідної нам, щоб вижити, державности». Маємо 5 січня Василя Чумака, 8 січня Василя Симоненка. У Києві вже стало традицією справляти 14 січня свято Різдвяних Василів у Київському міському будинку вчителя і вручати на ньому премію імені Василя Стуса. Буде таке свято й цього року.

Очевидно, Захід і Схід України поєднати виявилося легше, аніж соціалізм і українську ідею. Музеї Хоткевича є у двох протилежних кінцях України — на Харківщині і на Івано–Франківщині. Правильніше, на Івано–Франківщині такий музей лише створюється — у Криворівні збереглася хата, де Хоткевич прожив шість років.

«Я, Чорновіл В’ячеслав Максимович, народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району Черкаської області у вчительській родині.
Родина зазнавала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. В 1937 році був заарештований і загинув в ув’язненні рідний брат мого батька — Петро Йосипович Чорновіл. Зазнавав переслідувань і батько. Нашій сім’ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи. Під час війни ми жили в селі Гусакове, а після війни моїх батьків з трьома малими дітьми буквально вигнав звідти новопризначений директор школи — комуніст. Вигнав і з роботи, і з квартири...

Народний депутат від «НУНС» Микола Кульчинський (нині — член партії «Наша Україна») упродовж багатьох років був активістом Народного руху України. Він очолював Полтавську обласну організацію НРУ й до самої смерті Чорновола був вірним його соратником. Під час поїздок до Полтави лідер Народного руху зупинявся у скромній двокімнатній квартирці Кульчинських. Як і Чорновіл, Кульчинський також був дисидентом і відсидів строк за антирадянську діяльність.

У 1990 році В’ячеслав Чорновіл очолив Львівську обласну раду. В’ячеслав Максимович — людина опозиційної натури, вічний революціонер — уперше ступив у владні кабінети. Політолог Кость Бондаренко, нині — директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна — на власні очі бачив той період. Вони також були знайомі з Чорноволом.

— Це був добрий, чуйний чоловік. Він відгукувався на людські турботи. Їв чи не їв, утомлений чи не втомлений, котра б не була година, хоч і вночі, — якщо хтось подзвонив, він був готовий вислухати.

Якби В’ячеслав Максимович зараз жив, то післязавтра йому виповнилося б 70 років. Мабуть, був би народним депутатом VI скликання від блоку «НУНС». Взагалі, згадуючи Чорновола, не раз ловиш себе на думці про намагання спроектувати його постать на сучасний час: а що було би якби Чорновіл зараз жив? Якою була б із ним Україна?..

Сьогодні ми називаємо Григорія Сковороду перворозумом України, видатним філософом, талановитим поетом, будителем нації, людиною українського бароко — і водночас нашим сучасником, провісником нинішньої незалежної України. І це справедливо.