Аграрний віце-прем'єр Іван Кириленко — людина, з одного боку, надзвичайно комунікабельна, а з іншого, великий любитель цілком і повністю контролювати інформаційні потоки. Інтерв'ю не дуже люб'язній в оцінках його діяльності «Україні молодій» він мав намiр дати ще з січня 2000-го, щойно його, маловідомого в широких колах депутата, призначили міністром. Але то підготовка стратегічних державних програм, то недовершеність поточних справ, то інша державна зайнятість, то чiпкий грип не давали довгоочікуваній розмові відбутися. Напередодні ж цього Нового року щось змінилося, і кореспондентці «УМ» вдалося відносно легко потрапити не лише в приймальню, де деякі відвідувачі годинами очікують на високу аудієнцію, а й у по-діловому просторий кабінет Кириленка на п'ятому поверсі Кабінету Міністрів. Розмова видалася тривалою, цікавою і, як мені здалося, відвертою, хоча потім з'ясувалося, що далеко не все сказане було сказано «для преси» — Іван Григорович вивіряв кожне своє слово.

Ранок 13 січня у 5-му пологовому будинку Харкова, що по вулиці Карла Маркса, 25, почався екстремально: о 4-й годині у підвальному приміщенні триповерхової споруди спалахнула пожежа. Саме у підвалі пологового будинку знаходилась термічна дезінфекційна шафа, у якій саме проводили санобробку кількох матраців. Ймовірно, внаслідок перегріву якийсь із них і зайнявся. І хоча великого полум'я не було, їдкий дим швидко поповз поверхами пологового будинку. Першим загоряння виявив черговий слюсар-сантехнік, який самотужки намагався загасити пожежу відром води. Проте це йому не вдалося («ліквідатора» евакуювали підоспілі пожежники). Тим часом густий їдкий дим вже почав підбиратися до другого поверху, де розташовано реанімаційне відділення лікарні.

13 січня — знаменна дата для поета-дисидента, радянського політв'язня, шкільного учителя іноземних мов Івана Коваленка. Цього дня 1919 року він народився (сьогодні йому виповнилося б 85). А через 53 роки, того ж таки 13 січня, його арештували. «Перевиховували» у таборі суворого режиму ВС-389/35 у Пермській області разом з Іваном Світличним, Валерієм Марченком, Семеном Глузманом, багатьма іншими дисидентами. Значна частина творів Івана Коваленка була втрачена у роки війни і перебування у радянському концтаборі. Збережений творчий доробок налічує близько 400 поетичних, публіцистичних творів і перекладів. Повне їх зібрання підготувала до друку його донька Марія Кириленко, яка люб'язно надала спогади Івана Коваленка про зустріч з отцем Василем Романюком. «Батько часто згадував про цю зустріч і вважав її знаменням Божим, — розповіла Марія Іванівна. — Він був упевнений, що та потужна духовна підтримка, яку йому судилося одержати на шляху до табору, допомогла йому пережити роки неволі.»

До ритуальних послуг Колєсніков прийшов, так би мовити, по висхідній. Випускник Алма-Атинського інженерно-будівельного інституту, деякий час відпрацювавши за фахом, він на певному етапі зайнявся виробництвом надмогильних пам'ятників. Аж тоді надумав опанувати усіма ритуальними послугами, як кажуть, у комплексі. Аналізуючи цю стезю з прискіпливістю і виваженістю професіонала-будівельника, мусив таки глибоко задуматися. Як-не-як, у понадмільйонному Дніпропетровську щодня помирають 40 — 60 чоловік. Отже, обсяг роботи для ритуальних служб великий. Тим паче, враховуючи, що з офіційних похоронних бюро ще донедавна ці послуги надавало, вважай, єдине, «Едельвейс», яке тепер має статус закритого акціонерного товариства. Навіть йому з такими обсягами не впоратися. Та заглибившись у тему, Колєсніков і взагалі очам своїм не повірив. Чи не інформація для роздумів: з отих 40 — 60 покійників на легальних, відкритих, офіційних цвинтарях вічний спокій знаходять двадцять. Та й це — у кращому випадку. А де ж решта? На цвинтарях, так би мовити, незаконних, які ще називають закритими. З усіх боків мегаполісу їх нині нараховується 43! А відкритих — лише сім.

«Найзнаменитішою особою 2003 року» визнано Дженніфер Лопес. І зовсім не завдяки її успіхам на акторській чи музичній ниві, а з допомогою нескінченної «рекламної кампанії» весілля Джей Ло та Бена Аффлека, яку вони самі ж і влаштували. Саме про Дженніфер найбільше пліткували, саме вона найчастіше з'являлася на перших сторінках «жовтих» газет.

«П'яний» лас-вегаський шлюб Брітні Спірз та її однокашника та земляка по містечку Кентвуд (штат Луїзіана) Джейона Александера породив не лише кпини та діставання на світ Божий кримінальних справ жениха, а й змусив любителів статистики з'ясувати, чи справді цей зірковий подружній зв'язок був рекордно малим за тривалістю.

Майкл Джексон, схоже, вляпався не на жарт: суперзірка навіть на день не може виїхати з країни без дозволу влади, не кажучи вже про якісь грандіозні концертні турне. Нагадаємо, що Джексона звинувачують у розбещенні малолітніх, тому для того, щоб з'їздити у Великобританію в рамках рекламної кампанії свого нового альбому, співакові довелося просити у влади не лише дозволу переїхати через кордон, а й надання йому в тимчасове користування власного паспорта. Але тепер Майклу довелося його повернути.

Під час новорічних та різдвяних свят кожному дорослому хочеться побути дитиною — погратися у сніжки, порадіти феєрверкам і мандаринам під ялинкою, трохи подуріти... А ще можна щось розмалювати — наприклад, написати зубною пастою на вікні або гуашевою фарбою на шпалерах привітання з Новим роком. Саме одвічне дитяче прагнення мазюкати різні картинки на всьому, що потрапить під руку, і використала компанія Ugg boots — відомий виробник теплих зимових чоботів, — запропонувавши зіркам на свята розмалювати свою продукцію. У ролі художників згодилися виступити голлівудський красунчик Х'ю Грант, кінодіви Шарліз Терон, Мінні Драйвер та Гізер Локлір, співачки Брітні Спірз та Мерайя Кері.

У багатих — свої примхи. У даному випадку йдеться про Канаду, і зокрема міську владу одного з найбільших міст цієї північної країни — Торонто. Тамтешня мерія, повідомляє «Рейтер», заборонила школярам грати... в сніжки. Чиновники вважають, що ця гра є агресивною, пропагує насильство і несе в собі небезпеку для дітей.

П'яний мужик повзе по вулиці:
— Хлопчику, ти не знаєш, де живе дядько Микола?
— Дядечку, але ж це ви — дядько Микола!
— Це я знаю! Тільки не знаю, де живу.