Натуралістичними сценами з потом, сльозами та наркотиками позначений мюзикл під назвою «Номер десять: між раєм та пеклом», поставлений за біографією суперзірки світового футболу Дієго Армандо Марадони. Прем'єра вистави відбулася минулої суботи за повного аншлагу в одному з театрів Буенос-Айреса — столиці Аргентини, для якої Марадона й досі є ідолом.

У славетного іспанського співака Хуліо Іглесіаса незабаром народиться... брат. Ні, не так: у знаменитого іспанського співака Енріке Іглесіаса скоро народиться... дядько. Та грець із ним, адже це, зрештою, одне й те саме. Словом, новина полягає в тому, що дружина відомого в Іспанії 87-річного лікаря-гінеколога Хуліо Пуго Іглесіаса, який є батьком 60-річного Хуліо і водночас дідом 28-річного Енріке, нарешті завагітніла.

«У кожного свої недоліки», — запевняє з екрана герой безсмертної голлівудської комедії «Дехто любить гарячіше» (або «У джазі тільки дівчата»), коли з'ясовується, що його наречена — це насправді чоловік. А от китайський фермер, який днями опинився в аналогічній ситуації, гумору не зрозумів і подав на свою псевдодружину в суд. Хоча сам винен — бачили очі, що купували. Причому «купували» в буквальному сенсі, адже в сільських районах Китаю, де чоловіче населення набагато перевищує жіноче через заборону на народження в сім'ї більше однієї дитини, дуже поширеним бізнесом є торгівля нареченими.

Їде новий росіянин на машині, його мент зупиняє.
— Камера показала, що ви їхали зі швидкістю 120 км/год!
— У тебе що, сповільнена зйомка? Я менше 150 не їжджу.

Хто не чув про Аргентину — країну iз загадковою Патагонією, батьківщину Луїса Борхеса і Дієго Марадони, прекрасної Евіти і пристрасного танго. Але небагато моїх співвітчизників мали нагоду злітати за океан, до Латинської Америки. Отже, всім обділеним аргентинським сонцем і замученим українською зимою присвячується.

«Девчёнки, да зачем в Крыму татары-то? И зачем они вам? Вы ж славянки, надеюсь! — лютився «казак» з московською говіркою, на шаленій швидкості вивозячи нас з подругою на вершину Ай-Петрі. — Эти татары — вредители все, они же Родину предали, с немцами сотрудничали... Колодцы, сады — это все русские сделали. Татары на все готовое пришли!..» Упродовж автостопної мандрівки півостровом склалося враження трибарвної мозаїки настроїв: україномовні водії розповідали про культурні пам'ятки краю чи новопридбані кримські маєтності нашого «гаранта»; татари ділилися проблемами вимушеного безземелля і безробіття; росіяни ремствували на татар і «націоналiстів».

Ще донедавна в Рівному за п'ятсот доларів США можна було стати громадянином Литви. Навіть не залишаючи рідного поліського краю, отримати паспорт цієї прибалтiйської країни. Зручно? Авжеж. Проте незаконно. Бо документи оформляли не у посольстві чи консульстві, а у конторі, яка називалася Рівненський обласний молодіжний центр праці. Його співробітники займались працевлаштуванням земляків у країнах Західної Європи. Українські паспорти разом з їх власниками не дуже популярні. «У підроблені паспорти новоспечених громадян Литви «паспортисти» вклеювали фотокартки нових власників, проставляли відмітки про в'їзд в Україну і відкриття транзитних віз, — говорить Олексій Сохацький, керівник прес-центру Управління СБУ в Рівенській області. — Разом із паспортом давали клієнтам ще й «корисні» поради, як і де саме перетинати кордон з Угорщиною та Словаччиною, як дістатись до країни призначення».

Незвичне ДТП змушені були розбирати охоронці державних рубежів Мукачівського прикордонного загону вранці на старий Новий рік. Сталося воно біля населеного пункту Неліпіно Свалявського району Закарпатської області (це приблизно за 80 кілометрів від державного кордону). Прикордонний наряд від мобільної застави «Мукачеве» та співробітники Дорожньо-постової служби МВС України, що спільно несли службу, отримавши інформацію про аварію, поспішили на місце пригоди.

Уже в листопаді цьогоріч у столиці України з'явиться важлива історична пам'ятка — Державний історико-меморіальний комплекс жертв голодомору, політичних репресій та насильницьких депортацій. Зведуть меморіал на схилах Дніпра, на території Володимирської гірки. «Фахівці тривалий час обирали місце для цiєї символічної споруди, — каже заступник Київської міської державної адміністрації Іван Фоменко. — Розглядалося кілька десятків варіантів: і територія Лук'янівського цвинтаря, і район Повітрофлотського проспекту, і місце поблизу Києво-Печерської лаври. Однак ми дійшли висновку, що найкраще місце для такого меморіалу — схили Дніпра». Розпорядження про створення меморіалу жертвам голодомору днями підписав Київський голова Олександр Омельченко. До цього, нагадаємо, подібні укази та розпорядження про відзначення 70-ї річниці голодомору видали Президент України та Кабмін.

Цю книгу було презентовано в щойно відкритому інформаційному центрі Черкаської обласної соціально-економічної газети «Нова Доба», зусиллями якої й було реалізовано цю добру задумку. У довіднику зібрано біографічні дані на 600 журналістів, які з 1954 року по 2004-й писали історію Шевченкового краю. Чільне місце на сторінках книги відведено поету Василю Симоненку, який свого часу працював у газетах «Молодь Черкащини» та «Черкаський край».