Минулого тижня екс-майор Державної служби охорони Микола Мельниченко перебував у Берліні. Власник найціннішої аудіотеки любить робити такі наскоки з Америки в Західну Європу, аби «перетнутися» з Президентом Кучмою. Ось і цього разу Микола мав нічліг в апартаментах готелю «Хілтон» на Моренштрассе, 30 — саме там, де знімав один із найдорожчих номерів наш дорогий Леонід Данилович. Символізм був, а от зустрічі в фойє чи коридорах за час спільного проживання під одним дахом Президента та його опального охоронця не трапилося. Утім Микола картинно подефілював на очах у високопоставлених представників української офіційної делегації, навіть про щось поговорив із міністром транспорту Кірпою та ледь не зчепився з помічником Президента Льовочкіним: той назвав Мельниченка «зрадником», а Микола його — «прислужником кривавого режиму».
Після того, як Кучма завершив українсько-німецькі консультації зі Шредером і відбув до Києва, здав ключ від кімнати в «Хілтоні» й Мельниченко. Хорошого потроху, та й задорого.
До того часу екс-охоронець встиг зробити майже звичний для своїх європейських візитів набір справ: виступив з інтерв'ю в російській редакції радіо «Німецька хвиля», там же, на «Дойче велле», взяв участь у «круглому столі» на українську тематику, ще раз розповів про повороти «касетного скандалу» і для фільму, який має вийти в ефір на центральному німецькому каналі вже у вівторок. Виходить така собі спроба інформаційної нейтралізації тієї «локшини», яку возить на Захід Кучма. Ну й правовий аспект: як говорить сам Микола, «пришвидшую початок юридичного розбирання у справі української владної банди».
Інтерв'ю Мельниченка для трьох українських журналістів («УМ», «Української правди» та Української служби Бі-Бі-Сі) відбулося в одному з холів «Німецької хвилі». Екс-майор виглядав хоч і дещо замороченим попередніми ефірами та «грою на публіку», але таким самим молодим, підтягнутим та свіжим, як на відомих фотографіях у почті Кучми «до скандалу». Проста матер'яна синя куртка, бувалий у бувальцях коричневий костюм, краватка, тека з документами-аргументами все про те саме.
Микола фактично не «шифрується», хоча, скажімо, фотографується неохоче. В Німеччині його опікує старий знайомий, який займався в Україні політикою ще з початку 1990-х, основний бізнес має в Чехії та Німеччині і, за його словами, допомагав Мельниченкові виїхати в 2000 році з України до Чехії, а затим і за океан. «Старші друзі», до речі, обізнані на всіх тонкощах нашої політики і симпатизують Вікторові Ющенку. У суперсучасному БМВ, в якому вони возять Миколу, — потовщені (кажуть, куленепробивні) стекла. Запрограмований комп'ютер на передній панелі «малює» і жіночим голосом німецькою мовою розповідає, куди треба їхати та повертати вулицями Берліна. У машині звучать українські пісні — як Оксани Білозір про любов до рідної землі, так і «Братів Гадюкіних» — «Бай, бай, мила, гудбай, бай-бай, мила, прощай. АвтобУсом до ЛондОну, літаком до Вашингтона — бай-бай, мене забувай».
Україну не забуває ніхто з них. З інтернету можна дізнатися про все. Микола Мельниченко, до речі, є постійним читачем «УМ» — при знайомстві з автором цих рядків він згадав деякі з останніх публікацій нашої газети, зокрема ті, що стосувалися його скромної особи. «Вас ще не закрили?» — запитує жартома. Коли я кажу, що нас — ні, а от «Сільські вісті» закривають, екс-майор-спецслужбіст висловлює переконання, що «єврейська» тема у «СВ» — це майстерна провокація, зрежисований план, на який невідомо навіщо повелися соціалісти.
Iз його відповідей на питання видно, що Мельниченко дещо втомився і розчарувався: «касетний скандал» загруз на мертвій точці в Україні, не має ця справа юридичного ходу до суду і в США. Микола критикує за бездіяльність і тимчасову слідчу комісію Григорія Омельченка, відчувається і його роздратування діями опозиції загалом: Мельниченко кілька разів наголошує на неправомірності угодовства з Кучмою, надання якихось юридичних гарантій злочинцям.
А ще екс-майор, схоже, трохи «ревнує» почату ним справу до генерала розвідки Валерія Кравченка, який «підірвав» свою «бомбу» «Берлін-гейту» якраз у переддень візиту до столиці Німеччини Леоніда Кучми. З одного боку, Мельниченко в розмовах із журналістами ніби підтримує демократичну риторику «есбеушника», який прозрів і відмовився виконувати злочинні накази начальства. А з іншого — вже підвечір, в останній розмові з журналістом «УМ», сказав, що «про генерала Кравченка вже через тиждень забудуть», а ті шифровки з центру, які пан Валерій хоче передати в комітет Верховної Ради та Генпрокуратуру, не мають жодної юридичної ваги. Хоча Микола й не погоджується з припущенням, ніби Кравченка створили, аби затьмарити Мельниченка.
За однією з версій Миколи, вчинок Валерія Кравченка був потрібен лідерам української опозиції, і вони його підтримуватимуть. За іншою — він перейшов під «ковпак» німецької спецслужби БНД і, оскільки не має на руках нічого серйозного, змушений буде здати всю агентуру в Німеччині, аби тут залишитися і мати підтримку Берліна. До речі, за деякими даними, Мельниченко насправді прагнув зустрітися з Кравченком, але той не пішов назустріч.
Утім є різні оцінки «Мельниченка-2» з вуст Мельниченка справжнього. А інтерв'ю ми почали все ж із традиційної теми.
