Високопредставницька міжнародна конференція «Україна в Європі та в світі», що проартикулювала головні стратегічні питання для держави (якою Україна стане завтра і як їй від цього самовберегтися?), запізнилася щонайменше на півтора року. Українці заговорили вже зовсім різними політичними діалектами. Тож навряд чи знайдуть спільну мову за «круглим столом», про потребу якого натякнув у своєму вступному виступі Прем'єр-міністр Віктор Янукович. Це не був той конкретний, реальний дубовий стіл, історичний стіл, за яким вели переговори «Солідарність» з комуністичною польською владою у 80-ті роки, що його пропонував півтора року тому — восени-2002 — президент Польщі Олександр Кваснєвський українській владі та опозиції. Це, швидше, була просто красива фраза, «біжучий рядок» у зачитаному тексті, конкретизувати який Віктор Федорович не захотів навіть для преси, не кажучи вже про учасників конференції, з котрими Прем'єр радо розпрощався відразу після виступу. Про ілюзорність цієї буцімто пропозиції свідчить і найбільший курйоз конференції. Так, зачитуючи текст виступу, половина якого була присвячена критикуванню опозиції, на фразі «ми мали б успіх, якби опозиція не блокувала дії влади», зал відверто засміявся — і Віктор Янукович засміявся разом з усіма. Кумедність ситуації була настільки непоборною, що Прем'єр навіть не пробував удавати з себе актора і дочитував текст, ледве стримуючи сміх.

Сьогодні маленька Естонія відзначає велике національне свято — День незалежності. Відлік естонської самостійності починається не від часу розвалу СРСР, як у більшості пострадянських держав, а з 1918 року, коли вперше було проголошено незалежність Естонської Республіки. Примітно, що, говорячи про «традиційно добрі україно-естонські відносини», Надзвичайний і Повноважний Посол Естонії в Україні Пауль Леттенс пригадав, що перший міждержавний договір було підписано у 1921 році. На жаль, не із самостійною Україною.

Нарешті жителі 110-тисячного Кам’янця-Подільського спокійно зітхнули. Минулої суботи, після триденної перерви, у багатоквартирні будинки трубами потекла вода. Весь цей критичний час дві третини кам’янчан (а це 60 тисяч населення) могли розраховувати лише на привозну живильну вологу, решту ж людей, здебільшого з приватного сектору, виручали артезіанські свердловини та звичайні криниці.

Під час вибуху в дев'ятиповерхівці на вулиці Кедріна, 14 сім'я Ніколаєнків втратила свого чоловіка і батька, а двоє дівчаток, віком трьох і восьми років, досі перебувають в обласній дитячій лікарні. Без даху над головою залишилася й сім'я Цибенкiв, яка виховує чотирьох неповнолітніх дітлахів. Саме для цих родин ФК «Шахтар» уже придбав дво- і трикімнатну квартири.

Якби така історична пам'ятка, як Золочівський замок, була у французів чи британців, то про це, певно, знав би увесь цивілізований світ. Подібних старовинних китайських замків є усього три в Європі (у передмісті Берліна та Санкт-Петербурзі), проте Золочівський, що на Львівщині, — найстаріший з них. І найзанедбаніший, звісно. Щоправда, зараз реставратори займаються «реанімуванням» — намагаються відновити його, аби передати дух тих часів — XVII століття (коли, власне, і побудували замок). По дрібницях наукові працівники збирають експонати і кажуть, що вже зараз є що показати туристам. А у травні бажаючі навіть зможуть узяти участь у чайній церемонії. Працівники музею твердять, що будуть збережені всі традиції: учасники пройдуть від східного саду через кімнату медитації у чайну залу. У китайському замку буде представлене мистецтво мусульманських країн, Індії, Індонезії. Експонати цих держав нещодавно передали Золочівському замку. До речі, у квітні планується нове поповнення експозиції.

Дитячий будинок-інтернат у Петровському районі Донецька став епіцентром кишкового отруєння. Протягом двох днів із згаданого закладу до інфекційного відділення міської лікарні довелося госпіталізувати 6 вихованців (1997—2001 років народження).

Рік тому, 23 лютого, десятки тисяч запоріжців проводжали в останню путь 54-річного Олександра Поляка. Смерть міського голови була несподіваною і загадковою, викликала не тільки масу чуток, а й тривале розслідування. Тієї п’ятниці він поїхав на дачу, звідки відійшов у інший світ.

Жовківська районна рада Львівської області поставила перед Львовом ультиматум — до 26 лютого підписати угоду про поступове закриття Грибовицького сміттєзвалища, інакше 27 лютого на своєму засіданні районна рада має намір прийняти рішення про заборону експлуатації сміттєзвалища, куди звозять відходи обласного центру. До таких радикальних дій районну раду спонукала критична ситуація, яка склалася у селах району, що розташовані поблизу обласного центру — Грибовичах, Малехові, Збиранці.

Такою звісткою обнадіяв, перебуваючи в Запоріжжі, перший віце-прем'єр України Микола Азаров. Як повідомляє УНІАН, ті мости, що зараз функціонують в обласному центрі, не тільки не справляються з потоком транспорту, а й потребують ремонту та реконструкції. Силами місцевого бюджету вирішити цю проблему неможливо, і керівництво області звернулося до уряду з проханням надати фінансову підтримку. Микола Азаров зазначив, що в Держбюджеті на 2005 рік, можливо, вже й будуть передбачені кошти для його будівництва.

Кілограми чорної ікри «виловили» на території спортивної бази, що у Вишгороді, працівники УБОЗ Київської області. Власне, ікрою цю продукцію й назвати було важко, адже виготовляли її з желатину, соняшникової олії та звичайних оселедців, які в заморожених брикетах зберігались у цеху. Коли убозівці потрапили в приміщення їдальні, де виробляли «делікатес», там саме кипіла робота. При певних температурах желатин, розведений у воді, змішували через дозатор із соняшниковою олією, в результаті чого отримували кульки, схожі на ікру. Після промивання цю масу клали до великого чану, де був заварений чай. Через 1,5—2 години кульки набували коричневого кольору і ставали твердими. Трохи згодом в ікру додавали харчову добавку, яка вміщує залізо та йод, що придає їй ще більшої твердості та чорного кольору. В цей час у іншому казані варили оселедці з великою кількістю солі. В цьому росолі «делікатес» набував характерного для себе запаху. Потім ікру ще раз обробляли хімічним розчином і розфасовували в банки.