Кінцевий пункт наших науковців — дослідницька станція «Академік Вернадський». Це вже дев'ята і найбільша експедиція з часів перебування українців в Антарктиді. До її складу ввійшло 15 полярників, яких очолює сейсмолог Віктор Лук'ященко. Провели українців у далеку дорогу (а до станції вони добиратимуться понад п'ять діб) традиційно від пам'ятника Грушевському.

Не менше п'яти годин пролежало на снігу маля, підкинуте під хвірточку чужого будинку. Як вважають господарі дому, залишили дитя між шостою-сьомою годиною ранку. Бо сусід йшов на роботу о шостій, то ніякого пакунка ще не було. Перехожі, які, можливо, й бачили згорток, уваги на нього не звернули — мало що господарі поклали біля двору! Лише близько половини на дванадцяту господар вийшов за ворота — до колодязя — і натрапив на пакунок. Спочатку вирішив, що хтось викинув сміття. Але, відгорнувши край, побачив пляшечку дитячого харчування та маленьку ручку.

Те, що указ про відміну пільгових номерів і скорочення колон супроводу, який підписав нещодавно Президент, не виконується, кожен киянин бачить чи не щодня. Дорогі джипи й мерси з «мітками» ВР, АП, КМ (Верховна Рада, Адміністрація Президента й Кабмін) і далі, ігноруючи елементарні правила руху, «літають» по столиці.

Неприховане намагання нашого Президента максимально копіювати свого «старшого колегу» Володимира Путіна може принести українцям несподівані дивіденди!.. Принаймні упевнилися у цьому мешканці невеличкого села Григорівка, що у Пологівському районі. Дивився якось дев'ятирічний Богдан Гончар телепередачу «Велике прання» і дізнався, що Володимир Путін відгукнувся на прохання російської дівчинки — допомогти їй завести... собаку! Допоміг президент, позаяк і сам є великим шанувальником псів.

Близько 30 мільйонів гривень щомісяця планує збирати одеська влада при введенні платного в'їзду для легкових автомобілів в історичну частину міста. Цих коштів вистачить для своєчасного реставрування фасадів архітектурних пам'яток, будівництва паркінгів та оздоровлення дітей, що мешкають у центральних кварталах і задихаються від смогу. Один з авторів вельми дохідного проекту — депутат Валерій Аксьонов переконаний: «Завдяки введенню плати за в'їзд до центру міста (із 180 тисяч зареєстрованих автомобілів 85 відсотків належить приватним особам), вдасться також розвантажити центральні вулиці, істотно зменшити загазованість і стимулювати перехід автотранспорту на газове пальне». Оскільки «автомашини на газовому пальному пропускатимуть в історичну частину Одеси безкоштовно».

Депутати міськради Львова не підтримали пропозицію про подорожчання у місті послуг водопостачання та водовідведення, інакше вже з 1 березня львів'яни мали б платити за кубометр холодної води 1 гривню 66 копійок. Незважаючи на аргументи першого заступника міського голови Василя Кравціва, що стосуються вимог Світового банку (підняти ціну на першому етапі хоча б до 1,75 гривні за куб), який готовий надати кредит на реконструкцію водогонів і застосування сучасних технологій подачі води, депутати висловилися проти підняття цін на воду. Не розчулили міських обранців і нагромадження збитків Львівводоканалу, які сягають понад 34 мільйони гривень і третина з яких назбиралася тільки за минулий рік. Це при тому, що з міського бюджету на потреби водоканалу виділено 25 мільйонів. На боці депутатів і Антимонопольний комітет, який теж вважає необгрунтованим підвищення цін на воду аж на 44 відсотки. Водночас депутати затвердили зміни до Комплексної програми водопостачання міста, згідно з якою центр міста до кінця цього року отримуватиме воду цілодобово.

У четвер увечері 29-річний старший сержант міліції Володимир Бондар спробував себе у ролі бабки-повитухи: у майже екстремальних умовах, просто на станції метро «Лісова», працівник управління охорони Київського метрополітену прийняв пологи у 32-річної Валентини Вареник. До речі, за словами правоохоронців, у столичному метро це вже не перший випадок: минулого року у підземці теж народилася дитина.

Церемонія вручення призів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» стабільно нагадує мені професійне свято, скажімо День видавця і письменника. На «Книжці року» можна призначити ділову чи душевну зустріч із тим, кого давно не бачив, і навіть якщо не призначаєш, завжди зустрінеш старих знайомих, а потім проходження по фойє, розкланювання, обійми, корпоративні гуртки. Ось прийшла в четвер у філармонію на чергову, п’яту, «Книжку року» елегантна і стрімка Ірен Роздобудько, крім написання романів, вона редагує ще й популярний журнал «Караван історій-Україна», тому має виглядати. Ось Юрій Винничук, у нього непроникне обличчя і погляд поверх голів, ніби виглядає із натовпу когось, хто апріорі тут не може бути. Біля дзеркала — Софія Майданська і Людмила Таран. Мигає по фойє світлий палантин директорки видавництва «Основи» Валентини Кирилової. На всі боки розкланюється Леонід Фінкельштейн. У Володимира Цибулька стабільно цікавий співрозмовник — мобілка, він і тут, і десь деінде. Ось Марія Матіос, яка за останні два роки видала 7 (!) книжок, питаю, що вона очiкує вiд акцiї: «Жодного року мої книжки не висувалися на «Книжку року», отже, мене в цій «Книжці року» не існує. Я приходжу щороку сюди просто поспілкуватися з людьми, яких я не бачу цілий рік. Один раз «Фуршет» був на якійсь надцятій позиції. У мене, ви знаєте, за два роки — 7 книжок, і мене у цій акції не існує. Так що я — письменник-невидимка сьогодні». Буває. Президент рейтингу «Книжка року» Костянтин Родик при краватці-метелику роздає останні розпорядження і кожному новому гостю, хто підходить привітатися, каже: «Не відходь, постій тут, є справа». Я відзначаю, що письменників все-таки менше, ніж раніше, і це якось впливає на загальну демократичність атмосфери, зате питома маса поважних джентльменів у костюмах і краватках значно збiльшилась. Одне з двох: або письменники замаскувалися в костюми, або змінився контингент учасників «Книжки».

Рік тому я писав про роман Степана Процюка «Інфекція»: висунутий на Шевченківську премію, він має невеликі шанси отримати згадану відзнаку. І справа полягала не так у сильних конкурентах, як у надто жорсткій, надто неприємній правді про те, чому головний герой твору Сава Чорнокрил «не любив України». Втім, часто люблячи Україну не лише на словах, справжню правду про неї теж не люблять.

В Україні багатьох цікавив дебют Невіо Скали в московському «Спартаку». Адже з донецького «Шахтаря» італієць пішов саме після болючого фіаско в матчі Кубка УЄФА. І ось тепер знову замість реабілітації у цьому турнірі Містер зазнає гучної невдачі. Це тим неприємніше для москвичів, що на розгромну поразку 0:3 вони не заслуговували. У холодній Москві зустрічалися гідні одна одної команди, середняки своїх чемпіонатів: «Спартак» був сумбурним і непереконливим, а «Мальорка» діяла без особливої вигадки.