Своєрідний рекорд аморальності для соціально–медичних установ встановила вихователька Запорізького дитячого спеціального будинку–інтернату. Специфіка закладу — у постійному проживанні тут дітей, які потребують додаткового догляду, побутових, медичних й освітніх послуг за спеціальною програмою. Основний контингент — діти віком від чотирьох до вісімнадцяти років, однак функціонує реабілітаційне відділення і для старших (до 35 років включно) осіб із психічними розладами, вадами фізичного та розумового розвитку.

Відійдемо від узвичаєного, і спершу — про неприємне. Відтоді, як навесні 2008 року в Бердянську обрали нового міського голову, «пораженці» з усіх своїх сил пнулися, аби фестивальна «Бригантина» вже ніколи більше не пришвартовувалася у «втраченому» для команди Валерія Баранова місті. Добилися ж «доброзичливці» лише того, що після десятого запливу «Бригантини» кінофест дещо несподівано втратив своє звичне ім’я, і черговий, одинадцятий, форум оргкомітет анонсував у 2008 році вже як «Бердянський міжнародний кінофестиваль» (БМКФ). Адже кількома місяцями раніше «Бригантина», з примхи деяких можновладців, перевтілилася у фестиваль «Золотий Бриг», учасники якого з теплохода «Зірка Дніпра» десантували у містах лише Подніпров’я.

Мені вже набридло читати про потребу розвивати власну газо– і нафтовидобувну промисловість, щоб позбутися нарешті енергетичної залежності від інших держав. Усі скиглення закінчуються одним — немає коштів.

Через рік після проголошення Української держави, влітку 1992–го, Степан Горлач здійснив своєрідні «хрестини» Незалежності. Здолавши пішки тисячі кілометрів із заходу на схід та з півночі на південь, 72–річний українець із Канади позначав свій шлях символічними дерев’яними хрестами.

На півдні України завершується збір ранніх сортів столового винограду. У кого ж він цьогоріч найсмачніший і найкрасивіший, учора визначала Асоціація фермерів–землевласників Криму, організувавши за сприяння Агентства міжнародного розвитку Канади і канадської асоціації МЕDA, першу виставку–конкурс сонячних грон.

Відучора Запоріжжя зустрічає водіїв–далекобійників щитами–застереженнями про заборону руху фур вагою понад 30 тонн греблею Дніпрогесу. Пояснення просте: автомагістраль через гідроелектростанцію, збудована ще в повоєнні роки, зазнає дедалі серйознішої руйнації, й існує загроза провалів автівок. Наприкінці минулого тижня фахівці помітили нові пошкодження консольної частини шести мостових опор–«биків», тріщин дедалі більше, бетон кришиться й осипається, іржа «доїдає» металоконструкції як ригелів, так і несучої частини об’єкта.

Ледь не анекдотичний випадок, який лише дивом не завершився трагедією, стався на території однієї з сільрад Запорізької області. Як повідомляє «Репортер Запоріжжя», група мисливців побила сільського депутата за те, що п’яний місцевий обранець стріляв у їхній бік з мисливської рушниці.

Археолог Михайло Відейко за останні три роки видав близько десятка книжок. Маємо досить сумних прикладів, коли автори, опанувавши комп’ютерну функцію «Зберегти, як...», штампують один текст під різними обкладинками. На щастя, до М. Відейка це не має жодного стосунку. І хоч усі його книжки стосуються приблизно одного часово–тематичного шару — вони різні. Це засвідчує природній дар оповідача, котрий про те саме може розповідати щораз по–іншому. Та — однаково захоплююче. Настільки, що Михайла Відейка можна вважати чи не найкращим нині автором науково–популярного жанру. Словом, залучення до співпраці цього автора (у видавництві «Кріон» вийшло уже три Відейкові книжки) — видавнича удача.

Мешканці Осипен­ків­ського і Ленінського районів Запоріжжя упродовж тривалого часу і гадки не мали, як ризикували життям своїх діток, коли відводили їх для забав на батуті. Атракціон на вулиці Звенигородській обслуговувала лише дівчинка–підліток. А розваги, як помітили правоохоронці, були дійсно надто ризикованими: роботу атракціону забезпечував бензиновий двигун, що заради більших прибутків працював безперервно.