П’ять років тому в нас було прийнято закон, який дає право взяти орган загиблої чи померлої людини для пересадки тільки з дозволу її родичів. А це означає, що сама людина не може вирішувати за себе — хоче вона стати посмертним донором чи ні. І навіть за згоди помираючого лікарі не можуть скористатися його ниркою, печінкою чи рогівкою, щоб допомогти іншим — якщо родичі скажуть «ні». Тому медики кажуть, що таку ситуацію слід змінити. Треба внести поправку до чинного закону й прописати в ньому механізм оформлення особистої згоди потенційного донора на пересадку своїх органів іншій людині. Тоді трансплантологи зможуть рятувати більше життів.

Міліція швидко впоралася зі справою хуліганів, які позавчора розпилювали отруйну рідину в кіосках та магазинах. «За підозрою у скоєнні злочину співробітники Мелітопольського міськвідділу міліції затримали 26–річного місцевого жителя. Особу іншого зловмисника встановлено». Вжито заходи щодо його затримання, — інформував учора відділ зв’язків із громадськістю Головного управління МВС України у Запорізькій області.

Technology Omni-Shield

Учора близько десятої години ранку двоє молодиків «опрацювали» три торговельні точки, розташовані у Мелітополі на вулиці Кірова. Щойно двоє хлопців у джинсах і темних футболках (як свідчать очевидці, світловолосий був коротко стрижений, другий — неголений і з темним, «закрученим» волоссям) залишили приміщення, як продавці квіткового павільйону відчули себе зле: почали задихатися і «плакати», кашляти і блювати. Усі повибігали на вулицю. «Я тричі викликала «швидку допомогу», — каже продавець Віра. — А приїхала не відразу, бо не з центрального шпиталю, а тільки з Піщаної».

Відомого російського олігарха, уродженця Запоріжжя Костянтина Григоришина відтепер знову можна побачити в Україні, де він має чимало бізнес–проектів. Донедавна нев’їзного бізнесмена вже двічі бачили у Києві впродовж останніх двох тижнів, повідомляє сайт «Українська правда» з посиланням на власні джерела. Перебування на території України для Григоришина знову стало можливим після того, як Служба безпеки скасувала власну заборону щодо олігарха.

Звістка про розгром російського війська під Конотопом та очікувані масові напади татар на російські міста була повною несподіванкою для Москви. У перших числах липня 1659 року, як можна зробити висновок із записів у журналі, що його вів шведський дипломат Мюллер, Москву охопила паніка. Російська держава одразу почала готуватися до оборонних дій на своїй території. Уже 5 липня вийшов царський указ про новий набір у солдатську службу. У той же день у прикордонні міста південної окраїни були відправлені накази воєводам «міських і повітових всяких чинів людей зібрати в місто в облогу... і жити... з великою обережністю.., щоб воїнські люди... над містом якого дурна не учинили». Утім 18 липня, вважаючи, що головна мета кампанії досягнута — основні російські війська розбиті й відкинуті з української території, — гетьманський уряд запропонував царю «замирення» та обмін полоненими. А напади татар на південні повіти наприкінці липня — на початку серпня, у результаті яких було спалено 5 тис. дворів та забрано до полону понад 25 тис. чоловік, узагалі змусили Російську державу відсунути питання встановлення безпосереднього контролю над територією Війська Запорозького на другий план.

Неофіційно можна ствер­джувати, що упродовж останніх місяців у водоймах запорізького Придніпров’я різко знизилася популяція... жаб. З тієї оказії, що один надто підприємливий мешканець обласного центру зі смерті зелених крякавок мав непоганий зиск. Експертизою вже встановлено, що він вилучав жаб’ячу ікру, додавав до неї білкову масу штучного походження і забарвлював усе це місиво у червоний колір. Вважав себе, ймовірно, послідовником французької кухні: якщо в «якомусь Парижі», мовляв, масово смакують жаб’ячі лапки, то менш вибагливим відпочивальникам із країн СНД й ікра скрекотушок підійде!..