«УМ» уже писала про те, як невідомі під покровом ночі цеглою побили вікна в автомобілі голови тернопільської обласної організації Конгресу українських націоналістів Володимира Ткача. Майже водночас так само покалічили авто депутата міської ради Ігоря Гірчака, і зловмисників досі не знайдено. Прикметно, що обидва згаданих потерпілих є членами регіонального штабу «Нашої України».

Минає рік, як не стало Слави Стецько, а вона живе в моїм серці, душі, свідомості, такою, як була. І, переконаний, що так само у безлічі людей нашої Батьківщини та поза її межами. Адже пані Слава була людиною надзвичайною.
Навіть своїм образом вона була наче символом України. Висока, ставна, як і в дівочості, струнка попри свій вік. Притім мудра, високоосвічена, вищою мірою тактовна. Вона зналася на багатьох мовах, але послуговувалася все своє життя рідною їй — українською.

Буквально за кілька днів до остаточного вердикту, який виніс Верховний Суд України по справі банку «Слов'янський» (яку частіше називають «справою Фельдмана» — по імені цапа-відбувайла, винного лише у тому, що комусь закортіло цей самий банк з'їсти), я мала змістовну розмову з адвокатом Фельдмана Андрієм Федуром. Як завжди напередодні якоїсь важливої події, розмова вибудовувалася за схемою «що буде, коли станеться те-то й те-то». Що буде, якщо Верховний Суд залишить касаційну скаргу Фельдмана без задоволення? Ні, відказував Андрій Федур, такого статися просто не може — не потуратимуть же такому беззаконню (йдеться про вирок Фельдману) судді ВСУ! Для цього згаданий вирок є аж надто скандальним своєю непрофесійністю, а репутація судді — до того ж судді «верховного»! — надто великою цінністю, аби підставляти її під такий удар.

Життя триває, парадокси продовжуються: взимку ллє дощ, одинадцятирічні дівчатка народжують дітей двадцятивосьмирічним бабусям, українці незалежної України борються за право розмовляти українською мовою. І що тут поробиш? З природою сперечатися марно — проти катаклізмів «зверху» як маловтішний аргумент можна навести хіба що парасольку. Діти, як виявляється, можуть мати право на особисте життя , а їхні батьки — ігнорувати свою відповідальність за нащадків. А за мову таки прикро. Оскільки торжество кричущого безглуздя в особливо великих розмірах — це завжди ляпас тому, хто ще здатен це безглуздя усвідомлювати. На Вєрку Сердючку ми дружно махнули рукою і з усіх сил прагнемо дивитися на цей феномен винятково позитивно: хлопець талановитий, хвилю піймав, нехай собі «рубає капусту» на здоров'я. Але коли безпардонно і цинічно ігнорують твоє особисте право спілкуватися українською — такому нахабству, аби не розчаруватися у собі ж самому, треба давати гідну відсіч.

З планами на рік виклюнулися у цю березневу пору «Таврійські ігри». І ці плани, як завжди, вселили надію на цікаві відрядження, гарну музику, загострення кризи спілкування, якій можна досить успішно протиставити фестивальні дні, й цілодобові тусовки, без яких, як відомо, неможливі навіть фестивалі класичної музики, а вже популярної — тим більше.

Український кінематограф усе більше перетворюється на пантеон, останні великі покидають цей світ, перетворюючись на легенду ще за життя, а нових великих вітчизняна кіноіндустрія не видає. У середу після тривалої хвороби на 67-му році життя помер народний артист України, лауреат Державної премії ім.Довженка Борислав Брондуков.

Учора у Мадриді приблизно о 7.30 ранку сталася серія вибухів, які пролунали майже одночасно в трьох переповнених потягах, якими іспанці добиралися до роботи. Щонайменше 173 особи загинули та більше 600 отримали поранення — такі дані про кількість жертв подала вчора в пообідню пору агенція «Рейтер» із посиланням на іспанські органи безпеки. Хоча не було жодного попередження про замахи і ніхто не взяв на себе відповідальність за їх організацію та здійснення, офіційний Мадрид покладає вину на баскську терористичну організацію ЕТА, яку США та ЄС внесли до списку найбільш небезпечних терористичних груп світу. Починаючи з кінця 60-х років, від рук терористів ЕТА загинули більше 850 осіб. Учорашній замах був найбільшим та найстрашнішим за всю історію існування цієї організації.

Законопроект про вибори народних депутатів на пропорційній основі, який минулої п'ятниці у першому читанні ухвалила Верховна Рада, депутатів не так порадував, як збентежив. Бо з'ясувалося, що переважна частина парламентаріїв так і не збагнула, який саме відсотковий бар'єр для проходження в парламент власноруч затвердила. Скажімо, постійний представник Президента в парламенті Олександр Задорожній переконаний: новим законом прохідний бар'єр для партій встановлено на рівні 3 відсотків, а для блоків партій — на рівні 6 відсотків, про що й заявив журналістам у середу. Такої ж думки, як Олександр Вікторович, дотримуються ще чимало нардепів, тоді як щонайменше дві третини депутатського корпусу не мають сумнівів у тому, що в ухваленому законі йдеться про 3-відсотковий бар'єр і для партій, і для блоків.