У Гамбурзі відбулося судове засідання, на якому нарешті було винесене рішення про те, коли закінчується контракт між Віталієм і Володимиром Кличками та німецьким клубом «Юніверсум бокс промоушен». Як ми вже повідомляли раніше, українські боксери прагнули довести, що вони вже виконали свої зобов'язання перед гамбурзькими «босами» й настав час відправлятися у самостійне плавання. Утім, згідно з рішенням суду, Віталій і Володимир зазнали поразки у протистоянні з власним промоутером Клаусом-Пітерем Колем. Постановлено, що контракт для Володимира продовжується до 22 серпня 2004 року, а для Віталія — до 20 травня 2005 року, повідомляє прес-служба «ЮБП».

Ошатність та історичні пам'ятки міста над Десною вражають усіх гостей Чернігова. Варто лишень згадати, що це єдине місто в Україні, де збереглося стільки пам'яток домонгольської доби. Особлива цінність — це Болдині гори з найбільшим у Східній Європі язичницьким курганним некрополем, стародавньою Іллінською церквою та Антонієвими печерами, які сьогодні є окрасою Національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній».

Позавчора в київській бабуїн-кав'ярні «Квартира» знову відбулася дружня вечірка. Поступово вона перейшла в масову ужиралівку. А офіційно все це називалося «Презентація нового альбому гурту «Гайдамаки». В накуреному і набитому під стелю величенькому залі крутилися соліст «Гайдамаків» Олександр Ярема, гітарист Олександр Дем'яненко та барабанщик Руслан Обрас. Володимир Ферстюк, який грає на бас-гітарі, весь час до концерту пояснював одній файній кралі, що то в них, музикантів, за татуювання на руках: «Туту— це непогано. Просто як «Шансон» зіпсував блатняк, так і російські «Татушки» зіпсували тату. Насправді ти виражаєш себе через татуювання. От і в нас на руках птаха — це дух неба. Він тримає у кігтях землю. Це типу символ нашого гурту». Крім всюдисущих журналістів, у залі виднілося задоволене і неголене обличчя режисера «Мамая» Олеся Саніна та відомого кобзаря, «стусівського» лауреата Тараса Компаниченка.

Співпраця кліпмейкера та виконавця починається, безумовно, з величезного бажання зробити неперевершене відео. Справді, напружуватися лише заради того, щоб поповнити свій відеодоробок ще одним пунктиком, нерозумно. Але кожен розуміє неперевершеність по-своєму, і тоді починаються, м'яко кажучи, творчі суперечки.

Минулого року на своєму п'ятдесятиріччі відомий скрипаль, шоу-мен і педагог Кирило Стеценко раптом згадав про свою класичну композиторську освіту і презентував фрагменти власної Сонати, написаної ще у 1988 році. Тоді ж він пообіцяв винести свій твір на суд публіки, і ось недавно нарешті виконав свою обіцянку. Після авторського концерту, що зібрав у залі Музичної академії імені Чайковського чи не весь класичний та навколороковий бомонд, ми вирішили дізнатися, що спонукало Кирила Стеценка до повернення у лоно класики.

«Україна — мій другий дім», — каже зірковий Володимир Віардо. Звідки ж у нього витоки такої синівської любові до України? Музикант пояснює це так: «Коли мені виповнився один рік, мою бабусю посадили у сталінську тюрму, і моя мама мусила возити їй у в'язницю їжу, а мене відправили у Запоріжжя до бабусиної сестри. Там я навчався у школі до 14 років. І я з української мав тверду «п'ятірку», а з російської — «четвірку». Тож, Україна для мене — другий дім. Я хочу завжди підтримувати з нею творчі стосунки. Мені не шкода витрачати на це свій час і сили».

Нарешті й Доллі Партон «дослужилася» до звання «живої легенди». Позавчора ультрапопулярній у Сполучених Штатах зірці кантрі-музики вручили однойменну нагороду Бібліотеки Конгресу США, якою щороку відзначають найкращих американських артистів, письменників, режисерів, спортсменів тощо. Стати «живою легендою» дуже престижно, а заслужити таку відзнаку дуже непросто, тому всі штатівські знаменитості, які вже бодай чогось досягли в житті, потайки мріють про те, щоб потрапити хоч у список претендентів на це звання й стати колегою Стівена Спілберга, Мартіна Скорсезе, Рея Чарльза і десятків інших метрів шоу- (й не тільки) бізнесу (й не бізнесу).

Фарбувати яйця (курячі, звісно) — це настільки давня й звична для нас традиція, що без яскравих крашанок і писанок Великдень уже складно й уявити. Так традиційно, що аж нудно... Не всім, звісно — тільки таким вигадникам, як власники однієї невеликої ферми в містечку Палмер, що на Алясці. Якось ці жартівники, передбачаючи невеселу перспективу фарбування кількох тисяч яєчок, вирішили витребенитися і не опускати яйця у барвник, а впорснути його всередину. Думаєте, нічого з того не вийшло? Помиляєтеся! У результаті через певний час на фермі «Тріпл Д» вилупилися сотні... різнокольорових курчат!

Лаються двоє подружок:
— Ти дурепа!
— Та ти сама дурепа!
Підходить хлопець:
— Заспокойтеся, подруги, ви обидві праві!

Другий за значенням єврокубковий турнір, який невдовзі очікують організаційні зміни й перехід на нову систему розіграшу, проминув фазу чвертьфіналів, визначивши четвірку кращих. Її склад — дві іспанські команди («Валенсія» та «Вільяреал»), по одній англійській та французькій (відповідно, «Ньюкасл» та «Марсель») — навряд чи хтось спромігся б спрогнозувати на початку турніру. Аргументом на користь змін у Кубку УЄФА є хоча б той факт, що, за винятком «кажанів» із Валенсії, які лідирують у прімеро, жоден із півфіналістів у національних чемпіонатах не входить навіть до четвірки лідерів. Це значить, що справді сильні команди концентруються на внутрішніх першостях і не надто викладаються в боротьбі на континентальній арені. А от коли Кубок УЄФА буде комерціалізований хоча б на половину рівня Ліги чемпіонів, команди змагатимуться не лише за престиж, а й за великий фінансовий інтерес.