«Без надії сподіваюсь» — мабуть, саме ці слова з Лесі Українки якнайкраще відображають настрій прихильників хокею України, які приготувалися стежити за грою національної збірної на чемпіонаті світу в Чехії. Минулорічне жеребкування в Гельсінкі, що визначало наших суперників в Остраві, відправило українців до «групи смерті». Ніхто не мав особливих ілюзій стосовно того, якою буде мета наших хлопців на першості і як тяжко їм доведеться змагатися з фінами та словаками — постійними претендентами на медалі, а також з американцями, котрі, осоромившись у 2003-му в Фінляндії, на цей чемпіонат привезли вже значно сильніший склад. Але викидати білий прапор заздалегідь українці не збиралися, що в своїх інтерв’ю постійно підкреслював головний тренер команди Олександр Сеуканд: «Нехай наші опоненти спробують довести, що вони сильніші за нас у конкретному місці у визначений час». І лише тому дівчинка Надія й досі живе в душі кожного нашого вболівальника хокею...

Здається, все ж недаремно тренерів зобов'язали приходити на післяматчеві прес-конференції. Деколи їхні бравади прихильники футболу смакують ще тиждень після звітного туру. Все частіше з наставників спадає маска дипломатії, і ми бачимо справжній рівень культури та інтелігентності. За будь-яких обставин відвертість і чесність залишаються рідкістю при оцінці поганої гри.

Інтриги в серії А більшає: з боротьби за «скудетто» та навіть друге місце після принизливої поразки на своєму «Делле Альпі» від «Лечче» виключився чинний чемпіон, «Ювентус», натомість «Рома» скоротила відставання від лідера — «Мілана». Сталося це після того, як римляни розгромили одного з аутсайдерів, а от «россо-нері» нічого не могли вдіяти з оборонними порядками команди-господарки в Удіне. Андрій Шевченко даремно пробігав усі 90 хвилин, так і не отримавши жодної гольової нагоди. За три тури до фінішу фора «Мілана» становить 6 очок, і ключовим у боротьбі за «золото» буде очний поєдинок лідерів 2 травня. «Міланісти» при цьому не зможуть скористатися послугами форварда Філіппо Індзагі, в якого запалення кісточки на нозі. Але його лікарі обіцяють поставити у стрій принаймні до чемпіонату Європи, а ось захисник Джузеппе Панкаро через проблеми з ахіллесовим сухожиллям змушений буде пропустити не лише завершення національної першості, а й не зможе допомогти Італії на Євро-2004.

Це був бій, який виправдав усі сподівання гурманів професійного боксу. Зійшлися два титани, які володіють убивчими ударами. Як стверджують фахівці, поєдинків двох таких панчерів світ не бачив двадцять років. Хтось із них двох мав стати першим білим чемпіоном світу за версією Всесвітньої боксерської ради (WBC).

«Я тут на новому місці сиджу. Нормально ніби...» — ділився враженнями зі своїм «мобільним» співрозмовником один із парламентських «більшовиків». Незабаром пересісти на нові місця доведеться всім нардепам — у Верховній Раді гряде велика перебудова. М'які (випробувано на собі. — Авт.) зелені крісла замінять жорсткуваті червоні сидіння радянського зразка, задні лави зроблять вищими, аби парламентаріям з «камчатки» було видно бодай щось, окрім лисин своїх колег на передніх рядах, ймовірно, «робочі місця депутата» навіть розділять, аби солідні мужі й пишні пані не падали своїм сусідам по дислокації на коліна, пробираючись до «забитих» за ними стільців. Тож коли засмаглі й відпочилі законодавці повернуться з літніх канікул, у сесійній залі на них чекатимуть зовсім інші меблеві «розклaди».
До президентських жнив іще далеко, і «посівну» четвертий парламентський призов перекантується ще в старих вмістилищах депутатських «п'ятих точок». Але «євроремонт» під куполом ВР уже розпочався. Згаданий на початку «більшовицький» парламентарій під «новим місцем» мав на увазі всього лише модернізований «куточок депутата», який турботливі веерівські служби виставили в кулуарах, аби кожен із потенційних «засідателів» міг випробувати характеристики післяперебудовного устаткування на собі. Проте близько п'яти десятків народних обранців встигли оновити свої місця в парламенті ще до перестановки крісел. І до осені їх може стати значно більше.

Учора поблизу села Ціпки Гадяцького району вже п'яту добу палала газова свердловина №111 управління «Полтавагазвидобування» добовою продуктивністю 160 тисяч кубометрів газу. Стовп полум'я висотою до двадцяти і діаметром до десяти метрів, за даними управління з питань надзвичайних ситуацій Полтавської облдержадміністрації, здійнявся тут 22 квітня о пів на першу годину ночі. Тож підготовчі роботи до ліквідації масштабної пожежі розпочалися вранці.

1 Травня – це, як відомо, День солідарності трудящих. Саме тому продовження протестного марафону під назвою «Так — добробуту! Ні — диктатурі!» «Наша Україна» вирішила приурочити до цієї дати. За словами керівника акції, народного депутата Тараса Стецьківа, перший день травня «асоціюється в українців із захистом соціальних прав та інтересів громадян». А захищати таки треба, поки ще є що. З 29 по 31 березня «НУ» вже проводила в рамках марафону пікетування Кабінету Міністрів, однак уряд, схоже, й не почухався, аби повернути народові приховані в бюджеті кошти (як стверджують «наші українці», це 10 мільярдів гривень). Тож «ющенківці» знову виведуть народ на вулиці під гаслами «Досить обдирати народ!», «Янукович, поверни народу 10 мільярдів», «Приховані у бюджеті 10 мільярдів — на зарплати і пенсії» тощо.

Дві слов'янські країни — Словенія і Словаччина — для решти світу подібні, немов сестри-близнюки. Обидві розташованi на півдні Європи, обидві здобули незалежність на початку 90-х років, обох нещодавно разом прийняли до НАТО і обидві разом приєднаються 1 травня до Європейського Союзу. І це ще не все — прапори двох країн майже цілком ідентичні. В обох випадках це біло-синьо-червоні триколори з такою самою послідовністю кольорів та так само розташованими великими національними гербами на них у формі щитів, які розміщені з лівого боку прапора. Зображення на гербах також схожі: у словаків — три сині гори у нижній частині герба з білим хрестом над ними на червоному тлі, у словенців — три білі гори з трьома жовтими зірками над ними на синьому тлі.

Із 192 ціл­ком ро­бо­чих цук­ро­вих за­во­дів, які пра­цю­ва­ли ще кіль­ка ро­ків то­му, сьо­год­ні в Ук­ра­ї­ні за­ли­ши­ло­ся 140. «34 під­п­ри­єм­с­т­ва вже де­мон­то­ва­ні», — кон­с­та­ту­вав на прес-кон­фе­рен­ції у п'ят­ни­цю Єв­ген Лав­ров, го­ло­ва Дер­жав­но­го де­пар­та­мен­ту про­до­воль­с­т­ва Мі­наг­ро­по­лі­ти­ки. Ще близь­ко 20 за­во­дів, за йо­го сло­ва­ми, влас­ни­ки са­ме за­раз ак­тив­но рі­жуть і зда­ють на ме­та­лоб­рухт. А це оз­на­чає, що у по­над 50 тра­ди­цій­но «со­лод­ких» міс­теч­ках Ук­ра­ї­ни цук­ро­ва­ри з ді­да-пра­ді­да за­ли­ши­ли­ся не прос­то без ро­бо­ти, а й без теп­ла, світ­ла, шкіл і са­доч­ків, сло­вом, без жод­них за­со­бів для іс­ну­ван­ня, ад­же сис­те­ма пра­цю­ва­ла так, що жит­тя міс­це­вих меш­кан­ців пов­ніс­тю за­ле­жа­ло від ро­бо­ти бу­ря­ко­пе­ре­роб­но­го за­во­ду.