Музей Варшавського університету не пам'ятає виставки, яка привернула б до себе таку увагу в польській столиці, зокрема дипломатичного корпусу, як та, яку недавно спільно організували університетська кафедра україністики та Студентське українознавче товариство. Йдеться про виставку, присвячену 70-річчю Голодомору в Україні. В основі експозиції — комплект плакатів «Забуттю не підлягає», створений київським «Меморіалом».

Уже кілька місяців у всіх на слуху слово «Мукачів». Це містечко стало символом наруги, яку владний режим готовий в ім'я самозбереження чинити над власними громадянами (не гребуючи при цьому допомогою відверто кримінальної «братви»). Мені довелося працювати в Мукачеві у складі парламентської робочої групи відразу після цинічно сфальшованих виборів міського голови 18 квітня. Про наслідки нашої роботи, які з цифрами й фактами розкривають хронологію та «механіку» фальсифікацій, я доповідав на сесії Верховної Ради, писав про неї в декількох статтях. Тому сьогодні мені хотілося б поглянути на проблему ширше: чому саме зараз місцеве самоврядування стало жертвою небаченого досі в Україні за масштабами наступу влади? Щоб не виглядати голослівним, для початку нагадаю вибіркову хронологію подій останніх місяців.

Мешканці Полтавщини пригадують, як на початку минулорічного квітня на місцевих ринках, парканах з'явилися фальсифіковані листівки з текстом так званого «відкритого листа моїм виборцям», у якому лідер «Нашої України» Віктор Ющенко нібито переконував «меленьких українців-хліборобів» у тому, що після обрання його Президентом України, «згідно з домовленістю, кращі агрофірми США і Канади отримають найперспективніші ділянки українських чорноземів і пришлють до нас кілька тисяч своїх працівників, а працелюбні американські фермери стануть справжніми господарями землі».

Підприємцями стають по-різному. Одному «волохата лапа» у впливових структурах дозволяє триматися на плаву, іншому зі стартовим капіталом «багатий дядько» допоміг, а ще комусь доводиться покладатися лише на власну «світлу голову» та здібності «робити гроші». Дніпропетровчанка Тетяна Давидова з сином могли розраховувати тільки на останнє. Жінка одна поставила на ноги свого Максима. І до технолого-економічного технікуму він вступив, насамперед завдячуючи маминим клопотанням. Здобувши фах технолога з приготування їжі, хлопчина поїхав працювати до Москви та Істри, де заробив непогані гроші.
От тільки до рідних місць Максима тягнуло нестримно. А тут ще й неабияк загорівся ідеєю відкрити у Дніпропетровську свою справу. Тетяні Андріївні, до речі, бухгалтеру за фахом, теж здалося, що удвох із сином вони гори зможуть перевернути.

Для тих читачів вітчизняних газет, які починають знайомство з ними з останньої сторінки, а точніше — зі споглядання розміщених там напівоголених красунь, жіноча присутність у пресі видається, певно, ледь не визначальною. А як наша чарівна половина репрезентована у друкованих періодичних виданнях насправді?

Дунайський заповідник, у якому ще ніколи не проводили господарських, не те що будівельних, робіт, увесь нашпигований мінами часів Першої та Другої світових воєн. Про попередження науковців щодо цього «УМ» уже повідомляла, тепер же екологи узялися до справи серйозніше. «Ми повідомили про небезпеку масових вибухів у зоні, де працюють німецькі землекопи, Президента України, Прем'єра, Голову Верховної Ради, Міністерство транспорту, яке ініціює будівельні роботи, Міноборони та МінНС України, посольство Німеччини в Україні, міжнародну спільноту, — розповідає голова Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, — це наш громадянський обов'язок — не допустити чергової трагедії». За словами представника Всеукраїнської екологічної організації «Мама-86» Олега Листопада, Дунайський заповідник може стати другим Мелітополем чи Артемівськом. «Ще десять років тому ми попереджали про небезпеку цих військових об'єктів, — говорить пан Олег, — тепер же ми попереджаємо про замінованість Дунаю — там не можна копати без відповідних попередніх робіт».

Не секрет, жінки мають звичку рідко розлучатися з люстерком, що завжди напохваті. А ось деяким мешканкам Ленінського району Донецька, аби відвідати жіночу консультацію поліклініки міськлікарні № 6, доводиться йти на прийом з індивідуальними дзеркалами. Подібне нововведення — наслідок дій злодіїв, які спокусились на лікарські причандали.

Звістка про низку нападів на жінок на житловому масиві Вишенька в обласному центрі облетіла городян умить. Зловмисник відзначався особливим нахабством, бо діяв серед білого дня на вулицях. Він підкрадався ззаду до представниць прекрасної статі і, зненацька напавши, зривав із вух золоті сережки, нітрохи не турбуючись ні завданим болем, ні травмами, які отримували потерпілі. До того ж напади були не поодинокими, а відразу йшли серіями з інтервалом у п'ятнадцять-двадцять хвилин.

Головна нагорода 57-го Каннського кінофестивалю дісталася минулої суботи американському кінорежисеру-документалісту Майклу Муру за викривальний фільм «Фаренгейт 9/11». І це стало головною сенсацією фестивалю. Не тому, що фільм — переможець за своїми художніми якостями не заслуговує на «Золоту пальму» (стрічка Мура ще до оголошення рішення журі входила до трійки фаворитів конкурсної програми), а з огляду на те, що на фестивалі дуже рідко нагороджують документальні роботи, та ще й такі суперечливі, як цьогорічний лауреат. Останній раз «Золотою пальмою» кінодокументалістика була відзначена 1956 року — нагороду тоді отримав французький океанограф Жак Кусто за свій кіношедевр «Світ тиші».

Те, що зробила Руслана для України позаминулої неділі, вже досить довгий час робить і письменник Андрій Курков. Тільки він пише російською мовою і проводить презентації своїх перекладних книжок в Іспанії, США, Франції, Німеччині, Голландії, Китаї без патріотичних екзальтацій, тому в Києві до Куркова ставляться... спокійно, ніби кожний другий український письменник має свої книжки в американських списках бестселерів. Найбільшу популярність у світі Андрію приніс роман «Пікнік на льоду» — про пінгвіна Мішу, він став локомотивом, за яким паровозиком проїхали на світовий книжковий ринок інші романи українського літератора. Кілька років тому німецькі кінематографісти пропонували екранізувати «Пікнік», але вони хотіли зробити з нього love-story, а автор відмовився. І ось тиждень тому в Цюріху була підписана остаточна угода, над якою близько року билися англійські юристи, котрі захищають інтереси британської студії «Апокаліпсис фільм» (копродюсер фільму «Гаррі Поттер і філософський камінь»), і швейцарські, що представляють інтереси Андрія Куркова, про початок виробництва кінофільму за романом «Пікнік на льоду».