Таке рішення Нацради з питань телебачення та радіомовлення (саме її члени вирішували долю 13 претендентів у конкурсі на ефірне мовлення) можна було б назвати передбачуваним і, до певної міри, логічним. Студія «1+1» має високі рейтинги й солідні технічні можливості. Та й, напевно, самі глядачі не проти дивитися щодня свій улюблений канал на 9 годин більше звичайного. Відтак конкурсний відбір на користування досі непроліцензованими проміжками часу між 4–7 та 10–16 годинами на загальнонаціональному телеканалі УТ-2 та видача нової ліцензії були суто формальною «роздачею слонів». Серед претендентів — 8 державних компаній, у тому числі й телерадіокомпанія «Культура», яка мала на УТ-2 одну годину мовлення. Усі ці творчі колективи залишилися «за бортом». Досить показове, як для нашої — демократичної і цивілізованої — країни, позбавлення українського глядача «культурного» каналу. Навіть у тій же знеславленій антидемократичною політикою керівництва Білорусі державний канал «Культура» працює у цілодобовому режимі. Про Росію й говорити нічого: там подібний канал користується шаленою популярністю, теж працюючи 24 години на добу, і має річний бюджет більш ніж 200 мільйонів доларів США. У нас же для каналу «Культура» ефірного часу й не знайшлося зовсім.

Я пробула у вагоні для «спецконтингенту» (читай: в'язнів) хвилин п'ятнадцять максимум. Так само, як і решта моїх колег, які цього тижня на запрошення Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової рушили на київський вокзал подивитись, як етапують засуджених. Більше витримати було б складно — це відчули усі. Ніна Іванівна зняла свій шарфик і перекинула через руку жакет, зауваживши, що, «здається, час роздягатися...». Та справа була навіть не в тому, що стояла спека. (Хоча припікало так, що піт з усіх котився градом, даруйте за неапетитну подробицю репортерського буття). Справа в тому, що у вагоні для «зеків» майже абсолютно перекритий доступ повітря. Хтось із журналістів, перед тим як кинутись до виходу з криком: «Ой, дайте скоріше дорогу, скоріше на свіже повітря!», встиг заміряти ту щілину, через яку до в'язнів в'яло течуть затиснуті залізом струмені повітря. «П'ять сантиметрів, ви уявіть собі, п'ять сантиметрів», — гукав «дослідник». Еге ж, уявіть собі. І помножте ці сантиметри на кількість вікон, а потім розділiть на кубатуру вагона і «поголів'я» в'язнів. Втім про поголів'я — це я дарма. Скотину возять краще. Ще й дбають, напевне, щоб якась корова Лиска не здохла в дорозі, вчасно з'їла свій харч та благополучно звільнила від «зайвого» свій сечовий міхур (для українських в'язнів і це проблема — штучно створена відповідальними особами, але проблема). Та про все по порядку...

Залучати відомих людей до усіляких політичних кампаній в Україні завжди було модно. Взяти до уваги хоча б останні приклади: Віктора Ющенка на майбутніх виборах вирішив підтримати, зацікавившись політикою у такий відповідальний момент, фронтмен гурту «ВВ» Олег Скрипка, а український форвард «Мілана» Андрій Шевченко днями заявив, що хотів би бачити наступним Президентом Віктора Януковича. Тож не випадково, що одразу після тріумфальної перемоги Руслани на «Євробаченні» у Стамбулі багато хто почав міркувати, до чиїх агітаційних рук приб'ється ласий шматочок у вигляді популярної виконавиці «Диких танців». Були всі підстави вважати, що Руслана Лижичко на виборах працюватиме іміджмейкером Януковича. Принаймні саме вона стала радником Прем'єра, який очолив оргкомітет з проведення «Євробачення-2005» в Україні. А минулих вихідних Прем'єр-міністр ще й заспівав із Русланою в дуеті. Трапилося це у Дніпропетровську під час святкування Дня металурга. Політично-естрадний тандем сяк-так, але душевно виконав для присутніх пісню з радянського фільму «Весна на Зарічній вулиці».

— Валерію Федоровичу, до головних стартів чотириріччя вже зовсім мало часу. Ваш вид спорту — серед тих, на які ми покладаємо чимало надій у плані завоювання нагород в Афінах. Як проходила підготовка наших легкоатлетів до Олімпійських ігор?
— Підготовка до Олімпіади — це не тільки останній рік перед Іграми, хоча і його не можна недооцінювати. Підготовка спортсмена до такого серйозного старту триває упродовж 8-10 років. У той час, як ми з вами обговорюємо Афіни-2004, уже давно кипить робота з прицілом на Пекін-2008. Придивляємося до перспективних атлетів, які цього року не їдуть до Греції, щоб із них зробити ядро збірної у Китаї на наступній Олімпіаді.

Американцям значно легше було повалити пам'ятники Хусейну в Багдаді, аніж зламати живого Саддама, який недавно постав перед судом. Уже перше засідання показало світові дивні метаморфози: пригнічений на той час, коли американські вояки впіймали його в Кіркуку, зарослого патлами, напівобідраного, апатичного, майже божевільного, диктатор під'їв і оклигав у американському «СІЗО» — й постав перед іракцями впевненим, переконливим, сильним. Оглядачі провідних світових газет одностайно констатували: замість розчавленого підсудного світ побачив не менш сильного, ніж у часи свого абсолютизму, колишнього диктатора. Можливо, це остання маска Хусейна?

Одним із перших, хто в теоретичній філософії обгрунтував тупиковий шлях європейської цивілізації ХХ століття, був Освальд Шпенглер зі своєю знаменитою працею «Захід Європи». Виявляється, практика європейських завоювань Сходу обертається для тієї ж Європи от чим. Завоювати не завоювали, навпаки, відкрили всі свої слабкі сторони. І тепер ми маємо зовсім іншу картину: тепер Схід «освоює» Захід, і, потрібно сказати, досить успішно. Але вдумайтеся: за які-небудь кілька десятиліть Схід майже зрозумів, а може бути, зрозумів до кінця Захід, чого не міг зробити цей самий Захід за кілька сторіч. Ніякі хрестові походи Середньовіччя, мотивовані звільненням Гробу Господнього, ніякі сучасні війни, мотивовані демократичними курсами, не наблизили західну людину до «оволодіння» Сходом. У чому розгадка? Не розуміє, не розуміє і, напевно, ще довго не зрозуміє західна людина, що причина її невдач і поразок на «східному фронті» в нiй же самiй. І є підозри, що східній людині про це відомо дуже давно.

Земельні конфлікти щодо неправильного розпаювання, виключення зі списків пайовиків селян чи включення туди «мертвих душ» стали настільки звичними, що ніхто вже не дивується, дізнавшись про чергову суперечку за землю. Не є екзотикою і конфлікти через майнові паї, хоча такі зустрічаються набагато рідше. Тим часом майно, слід гадати, буде яблуком розбрату між селянами та нечистими на руку керівниками принаймні ще два роки, поки земля стане предметом купівлі-продажу.

У червні Фонд «Демократичні ініціативи» і Центр «Социс» провели соціологічне опитування, яке засвідчило різке (в порівнянні з попереднім місяцем) падіння довіри до всіх силових структур. Найбільше цей показник знизився у Збройних сил — на 18 відсотків (у СБУ — на 13, у МВС — на 12 відсотків). Міністр оборони Євген Марчук зі своїми мінус 47 відсотками — на другому місці після голови президентської Адміністрації Віктора Медведчука (мінус 52 відсотки), а в порівнянні з травнем узагалі попереду всіх українських політиків: місячне погіршення — на 8 відсотків.

За несплату боргів за спожиту електроенергію компанія «Київенерго» 15 липня відключила від електропостачання Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України. Про це, за повідомленням УНІАН, заявив черговий по Департаменту охорони здоров'я МО, і в «темряві» військовим медикам непросто було кілька днів професійно виконувати свої обов'язки. Крім головного військового госпіталю, від електропостачання, за словами чергового, також були відключені приміщення Центральної поліклініки Міноборони і Департаменту охорони здоров'я МО, який віднедавна очолив цивільний працівник Володимир Юрченко.

Виявляється, маленька і скромна Тернопільщина веде з-поміж інших регіонів України перед і в деяких дуже специфічних сферах. Наприклад — розвитку такої молодіжної субкультури, як готи. Коли місцеві сільські бабусі бачать цих хлопців і дівчат (справді дуже схожих на вампірів, відьм та їм подібних персонажів із сучасних фільмів жахів), то відразу починають хреститися і читати «захисні» молитви, а також із щирим острахом констатувати, що кінець світу таки ось-ось настане. Насправді ж готи зовсім не такі жахливі, як їхній «прикид». Навпаки, зовсім не страшні, зате дуже оригінальні.