Духовний лідер іракських шиїтів великий аятола Алі аль-Сістані у середу несподівано повернувся на батьківщину з Лондона, де проходив курс лікування хвороби серця, та закликав своїх співвітчизників вирушити у марш на священне місто шиїтів Ен-Неджеф з метою покласти край кривавому військовому протистоянню між бойовиками радикального шиїтського лідера Муктади аль-Садра та іракськими урядовими й американськими підрозділами. Аль-Сістані сподівається, що втручання народу припинить кровопролиття та вбереже від руйнації головні святині шиїтів. Сам аль-Сістані провів ніч у місті Басра на півдні країни та вчора зранку вирушив до розташованого за 400 кілометрів Ен-Неджефа. Колона його автомобілів та автобуси з тисячами віруючих пересуваються під охороною іракської поліції та американських гелікоптерів. Тисячі шиїтів з інших куточків країни рухаються на Ен-Неджеф всіма можливими засобами пересування. Іракська поліція обстріляла одну з колон — двоє людей загинули. Аятола закликав тих своїх прихильників, які вже дісталися міста, не входити до нього, а брати Ен-Неджеф у кільце облоги.

44-річний мешканець Голлівуда Карлос Арредондо, костаріканець за походженням, після отримання позавчора повідомлення про смерть його 20-річного сина Александра, морського піхотинця, в боях у місті Ен-Неджеф вдався до акту самоспалення, повідомила вчора агенція «Ассошіейтед Пресс».

Словосполучення «опозиційна четвірка», яке ще кілька місяців тому звучало цілком природно й органічно, тепер здається далеким анахронізмом. Зрештою, навряд чи варто було сподіватися на те, що комуністи довго йтимуть пліч-о-пліч із «Нашою Україною» та Блоком Тимошенко — надто різні у них погляди на економіку, політику й навіть систему влади. Прикро, звісно, що до єдиної опозиційної коаліції так і не долучилися соціалісти, але це вже інша розмова. Йдеться-бо не про Олександра Мороза, а про ставлення до нього — здавалося б, близького партнера по «лівизні» — першого секретаря ЦК КПУ Петра Симоненка.

Що менше часу залишається перебувати на своїй посаді нашому улюбленому президентові, то більшою сентиментальністю до дорогого Леоніда Даниловича проникаються так звані «носії адмінресурсу» — як на місцях, так і в центрі. Що поробиш — за довгі десять років життя з Кучмою якось уже до нього звикли, пригрілися... Так і хочеться зробити рідному гарантові щось приємне. Або принаймні вберегти від зайвих переживань, як це спробувала зробити харківська влада.

Цього разу в Харкові мовна карта на президентських виборах, схоже, не дотягне до статусу козирної. Днями представники політичних партій регіону спробували зробити розвідку боєм за «круглим столом», але, як не дивно, розійшлися, так і не здійнявши традиційну бурю у склянці.

Передвиборча кампанія без провокацій в Україні — все одно що борщ без буряка. А якщо йдеться про президентські вибори-2004, провокаційних несподіванок варто чекати на кожному кроці. Не уникнув «сюрпризу» й мер Києва, кандидат у президенти Олександр Омельченко.

Як утовкмачує у наші голови пропагандистська машина нинішньої влади, Донбас голосуватиме на наступних президентських виборах за Віктора Януковича, вважай, одностайно. Крім того, діючий Прем'єр-міністр нібито має беззаперечну й масову підтримку так званих центристських. Очолюване головою Державного комітету з питань телебачення та радіомовлення Іваном Чижем Всеукраїнське об'єднання лівих «Справедливість» тут теж винятком не стало, підтримавши на своєму з'їзді кандидатуру глави уряду. Тож навряд чи хтось сподівався, що в цьому «тихому болоті» — на Донеччині, де «все схвачено», — заведеться якась там опозиція. До того ж у лавах «Справедливості» донбаські організації відігравали, без перебільшення, ключову роль. Донецька, яка нараховувала близько семи тисяч членів, належала до найчисельніших та найавторитетніших. Павлоградська домінувала на Дніпропетровщині, бо була чи не єдиною живою і впливовою. Свого часу на її базі навіть проходило засідання політради всієї партії, що засвідчило високий рівень роботи місцевої організації.

Як добре одного ранку прокинутися у зовсім іншому місті: підметеному, пофарбованому і оманливо феєричному, мов головна ялинка на межі старого і нового років. Спросоння у реальність цієї невловимої грані віриться особливо легко. А раптом і справді рукотворне диво під назвою «ювілей» залишиться і після того, як літаки розвезуть по домівках усіх VIP-персон і мотивація білити фасади та прибирати сміття знову відпаде на довгі півстоліття. Скажімо, у день відкриття каскаду фонтанів у саду Шевченка городяни дружно переймалися однією і тією ж проблемою: як часто тут подаватимуть воду і чи працюватиме унікальний куточок мегаполісу взагалі колись після свята. Подібна тривога цілком зрозуміла. Архітектурний шедевр був збудований ще до 300-літнього ювілею. А от коли струменіла тут вода, знають, напевне, тільки старожили.

Справжній фурор серед мешканців тихої вулиці Вишнева, а це переважно приватний сектор у мікрорайні Гречани, викликала незвичайна знахідка в одному з будинків. Молодий господар, одержавши у спадок помешкання, заходився робити в ньому ремонт. Однак, знявши штукатурку, робітники несподівано натрапили на цинковий ящик.