Закарпаття здавна облюбували роми. У цьому маленькому краї проживала десята частина всіх представників цієї нацменшини Радянського Союзу. За переписом 2001 року, в області мешкає понад 14 тисяч циган. Ще стільки ж, очевидно, декларували свою національність як угорську, словацьку чи українську. В Ужгороді виходить єдина в Україні ромська газета «Романі яг», працює циганська школа та дитсадок, є передачі на радіо, почалося становлення ромського театру.

Києво-Могилянка посвячувала жовторотиків у студенти... Виставку художника Михайла Ряснянського підігнали під цю подію, зробили художньою частиною. Хоч вона й називалася «76 портретів письменників України», майстрів пера прийшло дуже мало. Ті, хто все ж завітав до галереї Могилянки, були явно не в своїй тарілці. Письменник Олександр Шугай вшанувати пам'ять художника, померлого торік, прийшов зі своїм другом: «Оце такий Загребельний? — запитував він. — А ото невже Драч?» — дивувався. «Хіба не схожі?» — запитував його товариш. «Та молоді якісь наче...» «Що ж ти хочеш, — була відповідь, — портрети писалися у 87-му...»

«А про що вистава?» — це питання після перегляду якоїсь прем'єри доводиться чути чи не найчастіше. Режисерські знахідки, жанр, гра акторів і сценічна перспектива проекту відходять на другий план, який, зізнаймося, часто цікавить винятково фахівців. Однозначно визначити, про що ж вистава «Про мишей і людей», прем'єра якої відбулася минулого тижня, напевно, неможливо. Вона — про наше життя. Про мрії, які не збуваються, про знедолених, що як не стараються, а все не можуть виборсатися зі злиднів. Про те, що гроші не гарантують душевного спокою. Про кохання, яке продовжує свою непримиренну суперечку з логікою та раціональністю світу. Про дружбу. Велику. Таку, коли заради друга піднімаєш руку на цього ж друга. Про рідну землю, любов до якої людина, навіть не усвідомлюючи цього, плекає на генному рівні. А також про те, що чужого горя не буває, адже всі ми мешкаємо на одній планеті, і, як казали класики марксизму-ленінізму, жити в суспільстві й бути вільним від суспільства — це нонсенс.

Вісім сучасних німецьких фільмів закупила українська дистриб'юторська компанія IntWestDistribution для показу під час Тижня німецького кіно Guten Film! у Києві. З 2 по 8 вересня в кінотеатрі «Жовтень» відбудуться прем'єри відомих у Німеччині режисерів Сонке Вортманна, Ніни Гросс, Марко Кройцпантнера, П'єра Франкле, Карстена Фіблера, Вейта Хелмера та інших. Захід має потужне фінансування впливових компаній, тому серед плюсів Тижня, як запевняють організатори, — висока якість, фільми на всі смаки і порівняно низькі ціни — 12 гривень за квиток на вечірні сеанси. Родзинка Днів німецького кіно в тому, що після показу фільми випустять на відеокасетах і дисках, які можна буде придбати будь-де в Україні. А величезного шарму додає присутність німецького режисера Вейта Хелмера. Адже зазвичай дні зарубіжного кіно є трохи неповноцінними за відсутності режисерів та акторів. Цього ж разу всі, хто знає німецьку мову, зможуть одразу в залі поспілкуватися з успішним режисером.

Одна з «найбільш цукрових» областей України — Вінницька, яку ще десятиліття тому називали «цукровим Донбасом», потерпає: більшість iз 29 заводів ледве животіють, ще десять — законсервовані, 7 — знищено вщент.
Жителям Вінниччини, яка в радянські часи виробляла шосту частину всього українського цукру і яку дещо патетично, але справедливо називали «цукровим Донбасом», років десять-п'ятнадцять тому навіть у страшному сні не могло наснитися те, що нині стало суворою дійсністю. Більшість із 39 цукрових заводів, які ще зовсім недавно забезпечували чверть товарної продукції від загального обсягу виробленого в області, ледве животіють. Десять із них законсервовано — в два минулі сезони цукроваріння вони не запускались, а сім узагалі знищено вщент: металеве устаткування повністю демонтовано, порізано і вивезено на металобрухт, у пустих приміщеннях хазяйнує вітер. На Ялтушківському заводі під ніж ішло навіть новозавезене обладнання, яке витягли безпосередньо з тари його виробника.

Сьогодні о 20.30 на УТ-1 буде продемонстровано перший рекламний ролик кандидата у президенти Віктора Ющенка, передбачений законодавством у рамках виборчої кампанії. Учора ролик побачили журналісти: його презентували у штабі Ющенка. Ролик вражає — він надзвичайно сильний, зворушливий , яскравий, життєствердний. Під урочистий марш, що символізує впевнену ходу вперед, закадровий голос кілька разів повторює: «Ющенко йде в президенти». Загальне враження від ролика (і в цьому, мабуть, полягає тлумачення його ключового слогану): Віктор Андрійович — це шанс для України. «Влада лютує, — звертається до виборців Ющенко, — але цього разу ми не дамо сфальсифікувати вибори. 31 жовтня ми винесемо вирок цій владі». Потім кадр, коли Віктор Андрійович цілує державний прапор,— «Ющенко йде в президенти».

До 31 жовтня залишилося менше двох місяців. Виборчі перегони набирають обертів, кандидатські штаби з кожним днем видають на-гора все нові порції технологій, а на голови виборців виливається дедалі більше «чорного піару» й переважно висмоктаних із пальця «компроматів». І чим ближчим стає день голосування, тим очевидніше проявляється метушливий страх і невпевненість провладного табору в перемозі свого кандидата. Хоча й там на перемогу «тому що послідовного» щиро й віддано працюють далеко не всі. Щоб не сказати — меншість.

10 трупів і 34 поранених біля станції метро «Ризька» у Москві, від 400 до 600 дітей та батьків сидять у заручниках у терористів у школі інгуського міста Беслан, два пасажирські автобуси висадили в повітря терористи в Ізраїлі, 12 непальців стратили в Іраку. Терор набув нечуваних досі масштабів.

Нову жахливу сторінку історії України доби козаччини відкрили археологи на Чернігівщині. Масове поховання дітей із понівеченими кінцівками знайдено на місці зруйнованої фортеці в Батурині. Вчені вважають знахідку прямим доказом військового злочину проти мирних українців, який скоїли солдати російського царя Петра I.

Невідома хвороба «косить» курей на найбільшому острові Індонезії — Яві, а влада розгублено констатує, що це не пташиний грип. «Ми намагаємося встановити, що це за захворювання. Я не вважаю, що це пташиний грип, бо симптоми зовсім інші», — повідомив учора агенції «Рейтер» один з держчиновникiв індонезійської провінції Слеман — Суванді Азіс. Хворобу виявлено минулого тижня на території п'яти сіл провінції і відразу ж винищено все наявне в них птаство. Місцеві газети повідомляють, що йдеться про тисячі курей та інших видів пернатих. З огляду на пташиний грип, в 15 із 32 провінцій Індонезії на початку цього року було знищено 8,9 млн. курей. Останнім часом у кількох провінціях зареєстровано нові випадки захворювання, але влада стверджує, що ситуація перебуває під контролем. Вчені занепокоєні високою здатністю вірусу пташиного грипу до несподіваних мутацій.