У радянські часи в Хотинській фортеці знімали практично всі історичні фільми. Незабаром вона знову стане знімальним майданчиком. Саме тут культовий польський режисер Єжи Гофман планує зняти фільм про Хотинську війну 1621 року, коли султанські війська зазнали нищівної поразки від Речі Посполитої «руками» козаків під проводом гетьмана Сагайдачного. За словами співробітника заповідника «Хотинська фортеця» Геннадія Траськовського, нещодавно до Хотина приїздила делегація представників Гофмана, які відібрали кілька місць для проведення зйомок. Ось тільки коли вони мають початися, достеменно у заповіднику не знають.

Близько сотні різних нарукавних військових знаків — шевронів — зібрав у своїй колекції начальник відділення Тернопільської військової частини А-2170 Анатолій Крижанівський. Почалося незвичайне хобі, можна сказати, випадково, хіба що йому сприяла сама робота військового. Відтак захопився, почавши глибше цікавитись «розшифровкою» нашивок — у кожного роду військ, у різні часи вони різні, тож є своєрідними символами суспільної і військової історії.

Жертвами класичного розбою на великiй дорозі стали днями двоє експедиторів Ніжинського м'ясокомбінату. Близько 9-ї години ранку на автодорозі між селами Волинка та Полісся Сосницького району дорогу їхньому ЗІЛу перетнув завал з колод. Коли машина зупинилася, з кущів на узбiччi вискочили троє в масках, які, погрожуючи пістолетами та обрізом, витягли експедиторів з машини та зв'язали їх скотчем.

У ході подальшого облаштування державного кордону в Україні, за словами голови Державної прикордонної служби Миколи Литвина, в останній час вдалося зробити потужний ривок. Тільки з початку нинішнього року вже введено в експлуатацію п'ять застав, а ще сім теж невдовзі почнуть обживати військовослужбовці. Приміром, новоселами такого військового містечка в селі Дмитрівка Шахтарського району стали солдати й офіцери Донецького прикордонного загону.

Іноземці, які відвідують Україну, відомо, полюбляють прихопити з собою різні сувеніри на згадку. При цьому нерідко свій вибір зупиняють на речах незбагненних. Канадець Дік Джордж Мартін, приміром, нещодавно рейсом «Дніпропетровськ — Відень» намагався вивезти три пластини... черепиці.

«Наш Вовка був нормальним пацаном; Абдуллою-терористом його зробила Росія!»— переконували кореспондента «України молодої» мешканці будинку №18, що по вулиці Волі у Бердянську. Саме тут колись мешкав один із учасників чи не найжахливішого теракту, що стався 1 вересня у Беслані.

Проблема ожиріння стає для українців (утім не лише для нас) все актуальнішою. І на підтвердження цього можна навіть не шукати відповідних статистичних даних — достатньо озирнутися. Не секрет, що зайва вага є одним з головних факторів ризику, що сприяє розвиненню та посиленню багатьох хвороб, у тому числі серцево-судинних, які в структурі причин смертності займають перше місце. Але, здається, ще проблемніше вибрати для себе спосіб боротьби з цією «нездоровою і некрасивою» тенденцією. Інформації з найрізноманітніших джерел зараз вистачає, але часто вона настільки суперечлива, що багатьох це абсолютно дезорієнтує. Відтак люди здаються назавжди. Мовляв, краще вже залишатися повним, аніж витрачати на схуднення купу часу, грошей, нервів, а в пiдсумку залишитися все при тих же зайвих кілограмах. Однак ефективний рецепт все-таки існує! Більше того — він є основою і для всіх інших вигаданих досі людством способів і методів схуднення. Сьогодні про нього розповість читачам «УМ» кандидат медичних наук, лікар-ендокринолог Валентина Данилишина. Її кандидатська дисертація була саме з питань боротьби з надлишковою вагою, а загалом вона займається цією проблемою ось уже понад тридцять років, результатом чого стали п'ять монографій та три науково-популярних видання («Як уникнути повноти», М. Знання, 1981; «Лікування ожиріння», К. 1987; «Правда про повноту», Санкт-Петербург, Слово, 1997).

Протягом останніх десяти років Львівський міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти» став справжнім святом сучасної музики в Україні. Ця непересічна мистецька акція вже завоювала повагу в міжнародного творчого співтовариства. Серед почесних гостей Фестивалю — всесвітньо відомі музиканти К.Пендерецький, А.Пярт, В.Сильвестров, І.Монігетті, Б.Шеффер, А.Нікодемович, М.Копитман, В.Сіренко...
Цьогоріч знаковою постаттю для Фестивалю став знаменитий польський віолончеліст Анджей Бауер, який виконав уперше в Україні віолончельний концерт В.Лютославського разом із Національним симфонічним оркестром України під керуванням В.Сіренка, написаний композитором у співпраці із Мстиславом Ростроповичем.
«Анджей Бауер — надзвичайно цікавий музикант. Для нас його приїзд — дуже важлива подія, якої ми довго чекали, — каже Юрій Ланюк, композитор та член мистецької ради фестивалю. — Вперше в Україні прозвучить віолончельний концерт В.Лютославського у виконанні музиканта, який мав змогу грати цей твір безпосередньо під керуванням самого Маестро і знає його досконало. Сьогодні Бауер є ніби тим символічним містком між Лютославським і нашим українським слухачем, що надає приїзду цього непересічного музиканта особливого значення».
Ми пропонуємо вам інтерв'ю зі знаменитим музикантом.

Українській культурології завжди бракувало досліджень контексту, атмосфери, складної карти-схеми стосунків митців, емоцій, впливів, творчих взаємообмінів, цікавих коментарів. Речей, без яких програмні твори виглядають суцільним обов'язком митця перед народом і талантом, а процес творчості — нудним виробництвом суспільно-корисних ідей, потрібних купці таких же нудних інтелігентів. Мені особисто не вистачало літературознавства, театрознавства, кінознавства, зроблених закоханими в об'єкт своїх досліджень професіоналами. Як Анна Саакянц у Марину Цвєтаєву, як Юрій Тинянов у Пушкіна, як Елеонора Соловей у Володимира Свідзінського. Тільки любов, доскіплива і дотошна, здатна гнати науковця в далеку дорогу, щоб знайти слід кількох рядків одного вірша, чи шукати зустрічі з кимось, хто знав героя. Тому презентація повного коментованого видання творів Володимира Свідзінського у двох томах, яке видрукувала «Критика» в рамках програми «Відкритий архів», подарувала надію на нове, повне, фахове і любовне прочитання української культури. Тому й сказала на презентації в Музеї літератури Михайлина Коцюбинська про відчуття справжності цієї події: «Дуже рідко виникає це відчуття. Часто все намішано — і справжність, і ерзац, і абсурд, і дешевизна. А тут чистота, класика жанру».

На превеликий жаль, чаювання разом з віншуванням переможців першого конкурсу «Ягода-малина» не вдалося зорганізувати через суб'єктивні фактори — наші переможці з багатьох причин не змогли приїхати в редакцію газети, про що повідомили нас заздалегідь. Ми з розумінням поставилися до цього, тому призи надішлемо поштою — чекайте від нас «поштарів Пєчкіних».