Олені Мальцевій нині заздрить більшість подруг. Ще б пак: не було щастя у рідному Запоріжжі, так «закордон» підкинув! Ще рік тому не мала ні пристойного заробітку, ні сімейного затишку. Вдалося познайомитися з громадянином Нідерландів, порядним чоловіком. Не минуло й тижня по весіллі, як Фредерік офіційно визнав своєю доньку Олени, Маринку. Утрьох облаштувалися в ошатному триповерховому будиночку, відкрили власну крамницю, придбали авто престижної моделі... Після українських реалій молода запоріжанка почувалася досить комфортно.

Наступного року на вугільну галузь очікує знакова кругла дата — 70-річчя ударної зміни вибійника Олексія Стаханова, який, виконавши 14 з половиною норм, встановив рекорд видобутку палива і дав поштовх для початку однойменного руху. І дуже відрадно, що зустрічати цю подію є нагода не тільки «стахановськими» темпами закриття тих же шахт та зростання заборгованості із зарплати гірникам, а й вагомими здобутками. Приміром, авторами чергового підземного рекорду стали гірники шахти «Красноармійська-Західна №1», які у серпні відзвітували про видобуток з початку року вже 4 мільйонів тонн коксівного вугілля. Поліпшивши свій же власний показник відразу на два місяці, шахтарі встановили абсолютний рекорд в історії вітчизняного вуглевидобутку.

У Луцьку на залізничній колії в районі залізничного вокзалу знову біда — під маневровий тепловоз потрапила 43-річна жінка. Вона, як і багато лучан, хотіла скоротити дорогу до ринку, що розташований поруч із вокзалом, але через відсутність переходу шлях до нього незручний. От люди і лізуть під поїздами, щоб не обходити цей відрізок дороги. Якщо порахувати, скільки вже нещасних наклали головою на цих коліях і скільки покалічено, то, напевне, цю дорогу треба назвати дорогою смерті.

Невпинний потяг до алкоголю, яким грішив на шість років молодший чоловік, так озлобив 50-річну мешканку села Гериня Долинського району, що вона готова була розтерзати невиправного п'яницю. І така нагода трапилася. Коли жінка в черговий раз побачила судженого у хаті на підлозі п'яним як чіп, то схопила палицю і віддухопелила, як сама хотіла...

Заручницею свого пса-улюбленця стала 33-річна мешканка Запоріжжя. Домашній «співмешканець» накинувся на жінку, коли та повернулася з вулиці. Довелося викликати дільничного міліціонера. Однак той нічим не зміг підсобити, і невдовзі на вулицю Лахтинську прибула підмога.

Ця форма навчання у радянські часи була досить поширеною. Тепер же дніпропетровці вирішили її відродити першими в Україні. У Національній металургійній академії вже набрано групу з 32 студентів-першокурсників, які навчатимуться на стаціонарі без відриву від виробництва у відкритому акціонерному товариствi «Комінмет».

Від уцілілої ще з кінця XIX століття хати в бойківському селі Цінева, де в грудні 1908 року народився Ярослав Коваль, і до сільського цвинтаря, де він нині спочиває, дуже коротка відстань — не набагато довша від дистанції спринтера. Але між цими двома точками, поза коротким просторовим відрізком матеріалізованої ціневської дороги, вмістилося скромне і яскраве життя одного з найталановитіших західноукраїнських фотомитців. Цілих 66 років, за винятком одинадцяти, перебутих у воркутинських таборах, він зупиняв миті історії, фіксуючи їх відбитки на фотопапері. Так до нас дійшли унікальні світлини з довоєнного життя і побуту його земляків-бойків. Це, як твердять фахівці, — найдосконаліший наочний матеріал для вивчення етнографії. Не має аналогів серія його знімків митрополита Андрея Шептицького, зроблених переважно влітку 1935-го і виданих через шістдесят років, незадовго до смерті Ярослава Коваля, окремим фотоальбомом під назвою «Господар Перегінської пущі». Він зробив десятки портретів відомих представників української творчої інтелігенції, зокрема Ірини Вільде, Миколи Колесси, Станіслава Людкевича, Святослава Гординського.

«Не думай про червоне» — таку назву дала своєму новому романові Світлана Пиркало, авторка відомої у молодіжних колах повісті «Зелена Маргарита». Повість ту видав три роки тому «Смолоскип», і трохи пізніше ще й перевидала агенція «Зелений пес» — а два видання одного твору при всім відомій ситуації на українському книжковому ринку щось таки та означають.

Львівський футбол з його давніми традиціями і добротною школою, яка готувала і готує гравців для різноманітних юнацьких, молодіжних та національних збiрних країни, команд майстрів вищої, першої та другої ліг, нині переживає не найкращі часи. «Карпати», вибувши з вищої ліги національного чемпіонату, розпочали сезон у другому за рангом футбольному дивізіоні України. Пристрасті, які супроводжували пониження «Карпат» до першої ліги, дещо вгамувалися, і нині можна порозмірковувати над тим, що таке футбольний клуб і його структурована «господарка» в цифрах, освіті та інтересах.

На початку літа троє українських хлопців-відчайдухів почали втілювати в життя божевільну ідею: дістатися до китайського кордону на вітчизняному «Запорожці», а потім «своїм ходом» підкорити азійські країни, що зустрiнуться на їхньому шляху. Свою місію вони виконали і нині вже повертаються додому. Імена героїв — Любомир Крупницький, Андрій Бандрівський, Ігор Маркін. Як ми й обіцяли, пропонуємо нашим читачам шляхові нотатки — враження мандрівників, надіслані нам просто з гарячої Азії.