Вивезення та утилізація сміття — одна з найболючіших проблем для будь-якого міста світу, тим паче для такого велетня, як Київ. Щороку столиця нашої держави видає на-гора близько 800 тисяч тонн побутового сміття, яке раніше відвозилося на сміттєспалювальний завод «Енергія» чи захоронювалося на п'ятому й шостому полігонах. У першому випадку в повітря викидалися токсичні продукти горіння (що не кажіть, але найкращий фільтр не може затримати весь дим), у другому — в землю закопувалися матеріали, які розкладуться в найкращому випадку через кілька сотень років. На вторинну переробку в Україні йшло хіба що 4-5 відсотків від усього обсягу відходів. Пластик та скло, картон і залізо, що можна використати повторно, просто вилітало в трубу чи гнило під ногами. А це, між іншим, тисячі гривень...

Президент Франції Жак Ширак у вівторок на цьому тижні прийняв відставку непопулярного в народі уряду Жана-П'єра Раффарена, формальною причиною відставки якого став провал конституційного референдуму минулої неділі. Президент доручив сформувати новий склад уряду колишньому голові МВС, а ще раніше — голові МЗС Домініку де Вільпену. Вчора інформагенції повідомили склад нового уряду Франції, який значною мірою виявився «старим». Найпомітнішою особою, яка залишила уряд, є міністр закордонних справ Мішель Барньє. Цей дуже важливий портфель дістався Філіппу Дуст-Блазі, який у попередньому складі уряду очолював міністерство охорони здоров'я.

Британський уряд на чолі з Тоні Блером, який перебирає з 1 липня головування в ЄС, хоче призупинити процес подальшої ратифікації Конституції ЄС y її теперішньому вигляді і вже зробив перші дипломатичні кроки з цією метою. Уряд Блера вважає, що потрібно пошанувати волю французьких та голландських виборців, які піддали сумніву визначені Конституцією напрямки розвитку Союзу. Британська влада не хоче ризикувати й отримати негативний результат референдуму ще й на Британських островах. У той же час опозиційна Консервативна партія вважає, що ще зарано відмовлятися від британського конституційного референдуму.

«Є багато людей, які хочуть змінити цей світ. Але я відрізняюсь від більшості з них тим, що маю гроші». Так просто й лаконічно відомий фінансист, філантроп і меценат, засновник Міжнародного фонду «Відродження» та Інституту відкритого суспільства Джордж Сорос дав відповідь на запитання, яке не дає спокою багатьом як бідним, так і багатим: навіщо він це робить? Для чого йому, американському громадянину з мільярдними статками, потрібна демократизація «чужих» країн, чому він так переймається свободою преси і творенням відкритого суспільства в Україні чи Білорусі? Людям, які не звикли ділитися своїми статками «за спасибі» (а то й без нього), цього не зрозуміти.

Бути при владі завжди важче, ніж в опозиції, адже замість критикувати, доводиться «відгавкуватися» на критику інших. Але з цим, схоже, згодні далеко не всі. Інакше навряд чи зміна владного «вітру» викликала б у нашій Верховній Раді таку дружну міграцію нардепів.

Петро Олійник — людина у владі не нова. До того, як у 2002 році став депутатом Верховної Ради, був міським головою шахтарського Червонограда, що на Львівщині. Під час президентських виборів керував обласним штабом блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Одним із перших очолив облдержадміністрацію за нової влади. За справу взявся з таким завзяттям, що перед Великоднем лікарі констатували в нього гіпертонічний криз.