На «цінниках» біля автозаправок — самі прочерки. Дарма автомобілісти з надією мотаються з одного на інший кінець міста в пошуках бензину: у найкращому випадку пощастить натрапити на якусь АЗС, де, крім нижнього рядка із дизельним пальним, заповнені ще й верхні цифри цінової таблички. Там — найдорожчий і «найелітніший» бензин А-98, який зазвичай у власників чогось скромнішого за «Майбахи» з огляду на високу вартість не котується. Але сьогодні (змальовану ситуацію журналісти «УМ» спостерігали вчора, проте сумнівно, щоб до сьогодні вона суттєво змінилася) літр пального по 4 гривні 10 копійок і вище теж вважається за щастя, про що свідчать довжелезні черги «залізних коней» навпроти заправок, де є хоч 98-й. «Ех, знати б, де вона бачила ту заправку!» — чухає потилицю дядько зі старенького «Опеля» у відповідь на глузливе: «Юля вчора сказала, що бензин на заправках є!».

Уперше в мітингу-реквіємі в биківнянському лісі, який у 1937—40-х роках став кладовищем понад ста тисяч людей, узяв участь Президент України. До цього Віктор Ющенко щороку приходив на травневі пам'ятні заходи у цьому місці масових поховань. Однак до Биківні не приходили представники вищої влади. Вже у ролі глави держави Віктор Ющенко пропонує по-іншому, уважніше подивитися на проблему пам'яті й, зокрема, на меморіал у Биківні. Довгі десятиліття про убитих енкаведистами в биківнянському лісі та подібних місцях страт не було відомо широкому загалові. Тільки діти й онуки жертв, та й то лише найсміливіші, приходили сюди в день пам'яті. Приходили сюди і ті, чиї родичі загинули в сталінсько-брежнєвських концтаборах далеко від Батьківщини — на Соловках чи за Уралом.

«Сєрьожа, осторожно, тут бєшеная лошадь!» — з притиском каже у прихований мікрофон один із численних охоронців між натовпу в Музеї народної архітектури й побуту. Сюди, на околицю Києва, в селище Пирогів, у неділю приїхав уряд на чергову свою публічну прогулянку. Для Юлії Тимошенко це другий такий захід — після зимового катання на ковзанах, і порівняно з Льодовим стадіоном ужито значно більших заходів безпеки. Про похід уряду з нагоди ста днів діяльності знало дуже багато не лише журналістів, крім того, над столицею нарешті пригріло сонце, тож у музей із хатками-вітряками й без «урядового» приводу рвонули тисячі киян та гостей міста.

У Луганську утворилася нова тоталітарна секта. Вона має дещо задовгу назву «Луганська обласна організація партії «Народний союз «Наша Україна». Дуже схоже на назву «партії влади», яку очолює віце-прем'єр Роман Безсмертний, але це ще нічого не означає. Як було проголошено на установчому з'їзді НСНУ, партія Ющенка — сила народна, демократична й відкрита. Те ж, що породила новітня луганська бюрократія, жодному з цих критеріїв не відповідає. Слід сказати, засоби мімікрії застосували організатори секти повною мірою, однак досвідчене око журналіста завжди відрізнить справжнє від штучного.

Учора звиклі до «концертів» на вулиці Грушевського люди могли побачити відкриття першого етапу 50-го Міжнародного пісенного конкурсу «Євробачення-2005» — українського. Після урочистої церемонії відкриття біля Маріїнського палацу відбулося демократичне припалацове коктейль-паті, а ввечері в «Арені» — гостям запропонують вишуканий десерт Fashion-parad від наймодніших українських дизайнерів.

На сході Узбекистану тривають народні заворушення після жорстокого розстрілу владою маніфестації в місті Андижан. У ніч з неділі на понеділок було чути стрілянину в місті Кара-Суу (колишній Іллічівськ). Це місто з 20 тисячами мешканців, яке розташоване за 50 кілометрів від узбецького Андижана та за 20 — від киргизького Оша, після розпаду СРСР було поділене навпіл по річці, між Узбекистаном та Киргизією. У суботу у відповідь на жорстокі дії влади в Андижані мешканці Кара-Суу підпалили будинки відділення місцевої міліції та прикордонної служби, почали нищити міліцейські автомобілі.

Навряд чи у вітчизняній літературі ХХ століття знайдеться твір, який спромігся б посперечатися у славі наймістичнішого з романом Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Автор, киянин за походженням, написавши його, увіковічнив не лише московські закапелки, які сьогодні стали по суті «капищами» культу Булгакова, але, передусім... Київ. Це «місто-привид» переслідувало письменника до останніх днів життя, стало квінтесенцією його насиченого і драматичного творчого шляху.

У селі Саранчуки Бережанського району Тернопільщини урочисто відкрито пам'ятник трагічно загиблому позаминулого року в Києві колишньому директору столичного Центру національного відродження імені Степана Бандери, заступнику голови Проводу Організації українських націоналістів, голові фракції «Наша Україна» в Тернопільській облраді Іванові Гавдиді. У серпні 2003-го 37-річного Гавдиду було знайдено з несумісною з життям травмою голови неподалік будинку, де він проживав у Києві.

Ця трагедія неабияк сколихнула найбільше місто столичної області — Білу Церкву. Там невідомі злочинці вирізали майже всю родину — матір і двох її дітей. Глава сімейства у цей час був на заробітках у Росії.