Ідеться про професора українського походження Миколу Корпана, який останнi десять рокiв працює у віденській клініці «Рудольфінерхаус». У недавньому інтерв'ю «Україні молодій» (номер за 24 березня цього року) наш знаменитий земляк згадав про своє плідне співробітництво з директором розташованого у Дніпропетровську Інституту гастроентерології Академії медичних наук України, доктором медичних наук, професором Юрієм Філіпповим. Тепер уже можна сказати, що воно вилилося у подію світового значення. Щойно отриманий Корпаном та Філіпповим у співавторстві патент був одночасно зареєстрований у 96 країнах нашої планети. Українська медицина за свою історію подібного не знала. Від такої звістки справді перехоплює подих. Тому я поспішив до одного з безпосередніх винуватців небаченої події Юрія Філіппова.

Цей день відзначається у багатьох країнах Східної й Південної Європи як свято християнського просвітництва, в пам'ять про братів Кирила і Мефодія, які стали «першоносіями» слов'янської абетки, а разом з тим слов'янського письменства і високої культури. Запроваджена ними «книжна граматика» стала символом долучення слов'ян до бібліотек, наукових знань, фіксування історичних подій у літописах.
Наріжним каменем становлення нашої рідної мови і водночас багатьох мов слов'янського світу стала впроваджена святими братами церковнослов'янська мова, яка заклала граматичні засади писемності. Святі Кирило і Мефодій є вічним знаком спорідненості і єдності усіх слов'янських народів. Для нас цей день є чудовим приводом згадати про значення у спільноті слов'янського світу саме української християнської традиції. І про яскравих та скромних послідовників святих братів на українських теренах, які поклали свої сили, а часом і життя, на утвердження однієї з найстародавніших та наймилозвучніших мов як визнаного засобу буття великого народу.

Думки про успішне проведення конкурсу офіційним коментарем на прес-конференції Європейської мовної спілки підтвердив виконавчий директор «Євробачення» Сванте Стокселіус. «Все було чудово: звук, камера, телеголосування. Я даю вам стовідсоткову гарантію, що все відбувалося чесно і прозоро», — зазначив він.

Сталося! Пронесло! Ми зробили це! Слава Україні! Такі «воплі», але не Відoплясова, а радості крутилися в голові, поки красиві дівчата, приємні жінки і стримані чоловіки з Європи зачитували бали, якими європейські країни обмінювалися із сусідами. Ви тільки вдумайтеся, в Україні пройшов 50-й, ювілейний конкурс «Євробачення», всього через півроку після спустошливих для бюджету президентських виборів, у важкий час посівних і бензинової кризи, в ситуації, коли в оргкомітеті скільки українців, стільки й гетьманів, без досвіду будь-яких міжнародних шоу. Це наша найбільша перемога, і дай Бог гурту «Гринджоли» з їхнім 19-м місцем щастя, здоров'я і успіхів у творчості.

Серед найважливіших стратегічних напрямків «Євробачення» організатори називають роботу з пресою. Саме 2000 акредитованих на конкурсі представникiв ЗМІ формуватимуть громадську думку у всіх європейських країнах, Тому великим прес-центром, чудовою конференц-залою та подіями оргкомітет представників мас-медіа забезпечив. Усі без винятку журналісти говорили про хорошу організацію, потужні комп'ютери та цікаві нововведення для преси.

Після завершення «Євробачення-2005» віце-прем'єр-міністр із гуманітарних питань Микола Томенко, який був співголовою оргкомітету з підготовки та проведення пісенного конкурсу, зазначив: «Наша команда отримала від попередньої влади таке господарство, що ми стояли перед загрозою перенесення «Євробачення-2005» з України до іншої держави. Тому головне завдання, яке поставив Президент України перед нами, — не допустити зриву конкурсу і провести його на належному рівні. І сьогодні я з упевненістю можу сказати, що наша команда зробила найкраще «Євробачення» за всю 50-річну історію конкурсу».

Правоохоронні органи не залишили непоміченою спробу екзальтованих прихильників Партії регіонів та СДПУ(о) штурмувати «Євробачення» в день його півфіналу.

Півтора відсотка людей на земній кулі ніколи не чули ані морського прибою, ані колискової матері, ані власного голосу. Глухі люди живуть серед нас і водночас в абсолютно іншому світі — у них своя система цінностей, сприйняття світу й власна мова. Кажуть, що такі люди більш активні, ніж звичайні. Водночас вони спокійніші, неметушливі й безстрашні. Бо, мовляв, усі страхи у звичайних людей пов'язані зі звуками. Глухі ж не знають подібних відчуттів — їх не можна налякати криком, різким голосним звуком абощо. А ще, кажуть фахівці, вони — дуже горді. Глухі не вважають себе інвалідами, тому практично усі вони, хоч і мають право безкоштовного проїзду в метро, воліють-таки заплатити за жетон, аби не засвідчувати свою особливість. Так само глухі водії не хочуть вішати на авто спеціальний знак, який свідчить про те, що його власник не чує, — і це світова тенденція.

Є в місті Переяславі-Хмельницькому, що на Київщині, звичайна загальноосвітня школа №2 — таких в Україні тисячі. Однак навчаються тут учні, які доводять своїми вчинками — майбутнє України в надійних руках.

За загальноприйнятими стереотипами, самотужки виховувати дітей може лише жінка. Однак, виявляється, серед нас живуть і чоловіки, які не гірше від матусь піклуються про своїх чад. Нещодавно у столиці уперше провели конкурс серед одиноких молодих татусів, які самі виховують дітей.