13 днів залишилося до вручення третьої щорічної Всесвітньої премії за тупість — непрестижної, але все ж таки нагороди, завдяки якій деякі особистості мають шанс «засвітитися» чи не в усіх мас-медіа світу. Голосувати за тупачків можуть користувачі інтернету з різних країн земної кулі, а також члени Інтернаціональної академії тупості (маячня якась!).

Діалог Мадонни з американськими дітьми з приводу виходу її нової книги (показано по ТБ):
— Діти, а ви прочитали мою нову книжку?
— Так!
— Вам сподобалося?
— Так!
— А про що вона?
— Так!

Більше 50 вбитих та приблизно 700 поранених — такий баланс позавчорашніх терористичних замахів у Лондоні подала вчора Бі-Бі-Сі. Начальник лондонської поліції Ієн Блер повідомив учора, що на станції метро «Рассел Сквер» ще перебуває багато тіл загиблих, але висловив упевненість, що загальна кількість загиблих не перевищить ста осіб. У день замаху хаос панував не лише на вулицях Лондона, а і в світових ЗМІ, які подавали суперечливу інформацію і про кількість вибухів, і про приблизну кількість жертв. На жаль, не з кращого боку показала себе Бі-Бі-Сі, яка розташована у серці подій і мала б подавати найбільш об'єктивну та оперативну інформацію. Натомість з ранку і майже до самого вечора на сайті Бі-Бі-Сі подавалася інформація про «щонайменше двох загиблих та багатьох поранених», хоча телеканал Сі-Ен-Ен та провідні інформагенції, посилаючись на свої джерела, повідомляли вже про десятки загиблих. Далося взнаки те, що за звинуваченнями у заангажованості в іракські справи і під тиском уряду Тоні Блера нещодавно було усунуто незалежне керівництво Бі-Бі-Сі та низку провідних журналістів, а на їхнє місце прийшли більш «слухняні».

Нарешті (це Володимир Литвин так сказав). Відмучилися. Тепер можна спокійно роз'їжджатися по Канарах—Туреччинах—Ялтах—Хацапетівках — залежно від того, де парламентарій запланував відпочити від праведних законодавчих і політичних трудів. Щоправда, сирени у вухах нардепам гудітимуть іще довго — після кількох днів «повітряної тривоги», яку наші сердешні обранці терпляче висиджували від ранку до вечора, на те, що «голова — як пожежний дзвін», скаржилися навіть деякі опозиціонери.

Першими кризу в цукровій галузі відчули споживачі. На власних гаманцях, коли на базарах та в магазинах побачили ціни — 5,10 та 5,20 гривень за кілограм, тоді як ще наприкінці травня його можна було придбати за 3,90. Тепер про солодку кризу заговорили й цукрові заводи: сподіваючись на підтримку депутатів, у вівторок вони пікетували парламент із вимогою не завозити цукор-сирець із-за кордону. Повні мішки цукру перед стінами Верховної Ради демонстрували, що солодкий продукт в Україні є.

Сьогодні мав відбутися об'єднавчий з'їзд двох «Наших Україн»: тієї, що «Народний союз...», та тiєї що колись називалася «партія «Реформи і порядок». На форумі дві «НУ» мали б розпочати безпосередній процес об'єднання: бджола з герба ПРП мала перелетіти під підкову НСНУ, а «пеерпісти» почали б обмін партквитків. Такий з'їзд (принаймні неформально) планувався частиною політиків з обох таборів ще два-три місяці тому, і його проведення здавалося справою вирішеною. А що маємо у підсумку? Сьогодні дві «Наші України» справді проводять свої з'їзди. Окремо.
Але й це ще не все. Дружба між двома «НУ» погіршилася ще й через те, що в однієї з них, пинзениківської, відібрали «спільний» бренд.

На сцені поблизу наметового містечка на Трухановому острові людей небагато. Все найцікавіше відбувається біля Палацу спорту чи на Майдані, але ті, хто тут стоїть, знають, що таке різноманіття рок-фольк, словом, неформат-музики, в столиці буває нечасто. Мої друзі чекають на заанонсований виступ Каті Chilly. Вони хочуть почути, що саме вона буде співати після п'ятирічної перерви. Чи змінився її стиль одягу та поведiнка на сценi? Ну і взагалі цікаво, словом.
Вона з'являється, тендітна і лагідна. І неземна. З кльовою зачіскою, яка нагадує ірокез, та у костюмі, який схожий на спортивний, Катя просто стоїть біля мікрофона, просто співає, роблячи при цьому синхронні рухи лише долонями, і просто захоплює «тебе всього без залишку, без решти». До нас прилетіли інопланетяни?... і небо над Трухановим синє-синє.

Успішний актор і театральний режисер, Валерiй Шалига цілком би міг обійтися без такого перманентного головного болю — особливо в умовах провінції, — як мистецтво рухомого зображення. Не випадково митець напівжартома приказує: «Для мене театр — це жінка, кіно — коханка: живеш з однiєю, а бігаєш до іншої». Проте схоже на те, що всі свої сорок два роки він прожив з обома і не збирається поки що кидати ні першу, ні другу.

До посуду всі ми ставимося приблизно однаково і використовуємо, як правило, за призначенням: перефразовуючи відомий анекдот про боксера, ми з нього їмо. А тим часом саме посуд може стати тим цінним спадком, який передаватиметься у родині з покоління в покоління. Справді, ну кого сьогодні здивуєш картинами чи коштовностями? А от поставити на стіл чайний сервіз, вироблений у позаминулому столітті, та налити запашного чаю в нереально красиву чашку — ось він, фунт родзинок, що з часом лише додає у вартості.

В нинішній неспокійний час, що так стрімко й безоглядно кудись летить, рідко вдається зібратися чималенькій родині у вузькому колі. Однак такі щасливі моменти все-таки випадають. Зібралася на Трійцю й наша родина — від старого до малого. Посиділи за столом, поспілкувалися. Не обійшлось і без телевізора.