Язик не повертається назвати творіння рук 57-річного пенсіонера Юрія Богдановського аматорством. Це, по суті, справжня й унікальна сортовипробувальна станція екзотичних субтропічних плодових культур. Дехто з фахівців приписує їй навіть статус неофіційної філії відомого Нікітського ботанічного саду. Мовляв, що у «Нікіті» представлено у декоративному вигляді, у Богдановського можна ще й скуштувати.

Давно визнано, що культурним символом Закарпаття є стародавні дерев'яні церкви, яким понад кілька сотень років. З цього погляду Закарпаття є унікальним у світі — і за кількістю таких пам'яток, і за їхньою різноманітністю. Понад півсотні таких закарпатських храмів є надбанням української культури та мистецтва. Однак в останні десятиліття, позбавлені державної підтримки, старовинні дерев'яні церкви поступово руйнуються.

Про аномальні явища в закарпатському місті Виноградово, де, як повідомляла «УМ», у будинках ні з того, ні з сього почали нагріватися підлога і стіни, тепер можна згадувати, як про страшний сон. А мешканці 14 будинків у районі вулиць Тюльпанів та Партизанської нарешті можуть зітхнути з полегшенням: їхньому здоров'ю та життю нічого не загрожує.

Лише за останні чотири місяці на львівських дорогах, як повідомив інспектор з організації профілактичної роботи ДАІ Львова Андрій Урлапов, працівники Державтоінспекції зафіксували 228 дорожньо-транспортних пригод, у яких загинуло вісім осіб та 277 опинилися на лікарняних ліжках. Частенько з вини дорослих в аварії потрапляють діти. Приміром, за один місяць трапилося 28 дорожньо-транспортних пригод, в яких постраждало 28 дітей.

Мабуть, мало хто не дивився пошукові телевізійні передачі «Жди меня» і «Ключовий момент», які стали надзвичайно популярними. Вони допомагають знайти одне одного людям, які з тих чи інших причин загубилися в цьому житті й уже втратили надію на зустріч. Важко переоцінити в такому випадку величезну роботу команд телевізійників та їхніх помічників, яка завжди передує такому «возз'єднанню». Тим часом у Тернополі ось уже більше, як півстоліття таку ж роботу — але фактично без техніки, помічників і коштів — проводить одна людина, слідопит-краєзнавець Єфрем Гасай. Діяльність його можна, без сумнівів, назвати унікальною.

«Я знав Україну, коли жив у Польщі, — згадує 52-річний буддистський чернець iз Франції Дзен Кайсен, який нещодавно вперше завітав до нашої країни. — І в Україні, і в Польщі тоді були комуністичні режими. Те, що залишилося в моїй пам'яті після цих тридцяти п'яти років — це українські пісні й українські поети. Українські пісні я завжди слухаю у Франції. Вони і є корінням великої культурної самобутності України».
Ален Крісташек вісім років прислуговував у церкві в рідному містечку Нойон і відвідував учителів різних релігій. А потім зустрів японського учителя Тайсена Дешімару і згодом став майстром Кайсеном. «Я побачив у ньому вільну людину, повну співчуття, енергії, світла в очах, — розповідає про вчителя майстер Кайсен. — І сказав собі: «Я хочу стати такою людиною». Той учитель практикував учення Будди. Ален 15 років спостерігав за ним, практикуючи поруч. Учитель завжди наказував не займатися власне релігією: «Сідайте і забудьте про себе самого. І ви приймете серцем Всесвіт, приймете Бога у Його цілісності».

З листа читача: «Іноді слово «церква» пишуть з великої літери. Пояснюють, що «церква» означає споруду, храм, а «Церква» — спільноту. У цій спільноті люди спасаються. Кому ж служить Церква — Богові чи людині»?

Подейкують, після приїзду в Київ Брегович поставив організаторам дві умови: щоб у його номері обов'язково стояло віскі «Джек Деніел», а в гримерках мають бути сир, молоко і горішки. До Києва Брега (так Бреговича звуть на Батьківщині) прилетів 1 червня зранку. Його привезло громадське об'єднання «Віче України». В одному літаку з культовим композитором і виконавцем були його менеджер, звукорежисер та тринадцятеро музикантів — учасників «Оркестру весіль та поховань». П'ятеро вокалістів, три тромбони, туба, саксофон... Універсальний Бокан Станкович на концерті умудряється грати вiдразу на трубі, флейті і волинках. Ще один «кадр» — Огнєн Радівоєвич, директор групи, грає на барабанах і дарбуці. Брегович скрізь: перед мікрофоном, і з гітарою в руках, за синтезатором і барабанами. Саме цей, зоряний склад, у 1994 році, записав пісні до фільму «Королева Марго» — тоді він здобув «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі за кращу музику. В 1995 році Брега з цим же складом зробив музику для «Андеграунда» Кустуріци ( цей фільм у день концерту Бреговича крутило одразу кілька каналів), він отримав другу «пальму». Потім колектив розпався, музиканти роз'їхалися в різні країни. Минулого року Брегович зібрав усіх у Парижі, і запропонував навколосвітнє турне. Для київських журналістів композитор дав перше і єдине інтерв'ю — в прес-центрі Українського Дому...
...Біля входу «Цирк Кобзов» святкує День захисту дітей. Балканська легенда з цікавістю розглядає сопливих малюків із пищиками, барабанчиками, повітряними кулями і рушає до прес-центру. У Бреговича таке зосереджене обличчя, наче він складає музику до «Аризонської мрії»... а може, думає: «А якщо журналістів буде дуже мало?». Коли Брега увійшов до прес-центру, побачив десятки націлених на себе облич, камер і диктофонів, його малиновий піджак аж підскочив, а чорні кучері затремтіли — музикант явно не очікував стільки народу. Перед прес-конференцією модератор Денис одразу попередив: Горан не любить, коли йому лізуть об'єктивом в обличчя — може розвернутись і піти. Фотографи «послухалися», і, тільки-но співак ступив до зали, оточили його тісним кільцем. Брегович із задоволенням позував. Надто нахабних модератор стукав по голові або по фотоапарату — журналісти ризикували залишити балканську легенду без ока чи зуба.
Як сказала «УМ» засновниця «Віче України» Інна Богословська, для того, щоб привезти в Україну 43 особи з восьми країн світу і заплатити за їх проживання, навіть кількаденне, потрібна була «не астрономічна, але дуже велика сума». «Віче» її знайшло, але на перекладачеві, який допомагав Бреговичу, зекономило. Хлопець, мабуть, знав англійську, але й поняття не мав, що перекладає. Фільми плутав із дисками, Джонні Деппа з Еміром Кустуріцою, а два речення, сказаних Бреговичем, перекладав кількома словами. Кожен журналіст мав право тільки на одне коротке запитання. Отже, якщо з цієї каші виділити читабельний текст і додати до нього те, що опустив перекладач, виходить приблизно така розмова.

13 липня 1985 року ірландський рок-виконавець Боб Гелдоф організував у Лондоні та Філадельфії великий благодійний концерт на користь голодуючих Африки під назвою Live Aid, що можна перекласти і як «Жива допомога, і як «Концертна допомога». Акція була настільки вдалою (було зібрано 40 млн. доларів) і набула такого розголосу у світі, що британська королева Єлизавета ІІ відзначила Гелдофа лицарським титулом. Тепер, у 20-ту річницю першого концерту, сер Боб вирішив вдруге провести подібну акцію, але зробити її ще масштабнішою. 2 липня концертна акція під назвою Live 8 (за звучанням нагадує першу акцію під назвою Live Aid) пройде в Лондоні в Гайд-парку, Філадельфії в парку ім. Бенджаміна Франкліна, Парижі, Берліні біля Бранденбурзьких воріт та Римі в цирку «Максімус». Вхід на всі концерти буде безкоштовним. Боб Гелдоф пояснив: «Ми не хочемо грошей від людей, ми хочемо залучити їх допомогу Африці».

Ви пам'ятаєте, як Руслана з Вакарчуком ледь не побилися, доводячи, чий диск платиновіший? У письменників таке не заведено, але ось днями в одному з кабінетів Комітету з Шевченківських премій, точніше в кабінеті Марії Матіос, господиня презентувала в міру широкому, але вміло дібраному журналістсько-літераторському колу хорошу книжкову новину: видавництво «Піраміда» надрукувало вже третє видання роману «Солодка Даруся».