Приблизно 80 тис. осіб вийшли позавчора на вулиці столиці Болівії — Ла-Пас і оточили президентський палац та будинок Конгресу. Люди вимагали відставки президента у зв'язку з його спротивом планам націоналізації газового сектору та проведення конституційних реформ. Болівія має другі за обсягами запасів у Латинській Америці (після Венесуели) родовища природного газу, але з 8 мільйонів мешканців країни понад 60 відсотків живуть за межею бідності. Дехто з демонстрантів навіть закликав до народного повстання.

Рiч у тiм, що у прибудові львівської церкви Покрови Пресвятої Богородиці священнослужителі знайшли кілька днів тому бронзове погруддя «вождя світового пролетаріату». Духовні отці не довго думаючи вирішили переплавити бронзову знахідку на новий дзві

Навіщо людині вуха? Правильно, щоб чути. А троє хмельничан «без певного місця проживання» знайшли цим органам ще одне призначення. Свій вільний час під чарочку вони «убивали» грою в карти. І щоб додати їй більшої азартності, картярі вирішили карати «дурня». Ось тут і згодилися вуха, бо карати того, хто програв, вони вирішили щиглями по «локаторах».

Днями журналісти «УМ» на чолі з редактором взяли участь у створенні картини, яка претендує на потрапляння до Книги Гіннесса. За ініціативою народного художника з Вінниччини кожен бажаючий, хто симпатизує помаранчевому Майдану, може долучитися до його відтворення своїм мазком фарби. Нас багато, і це може бути рекорд...

Сьогодні — якщо рахувати від «пакетного голосування» у парламенті 8 грудня — виповнюється рівно півроку від завершення помаранчевої революції. Можна було б написати «з дня перемоги», однак і наші висновки, і висновки політологів про «постреволюційний» розвиток України не додають приводів для оптимізму. Тоді, в емоційно-піднесеному грудні, здавалося, що нові керманичі — ті, яких відстояли ми, — мали повести країну дещо в іншому напрямі, зробити значно менше помилок. Що маємо зараз? Переможний запал вичерпано, мода на Україну у світі невдовзi скiнчиться, помаранчевий колір у самій Україні стає, на жаль, кон’юнктурою. Попереду — вже не жовтогарячі, а дедалі сіріші будні. Нову владу доводиться критикувати майже тими самим словами, що й попередню. А боролися ж не за це...

Андрій Шевченко, який начебто й не оголошував про вихід з СДПУ(о) (куди свого часу гамузом записали всіх динамівців Києва), потроху звикає до нової ролі — громадського діяча, який активно співпрацює з новою владою. Позавчора в Міністерстві у справах молоді й спорту відбулася прес-конференція, в якій взяли участь глава цього відомства і найкращий футболіст Європи минулого року. Розповідали Андрій Шевченко і Юрій Павленко про спільні кроки в напрямі подолання дитячої безпритульності.

Учора євро впало до найнижчої за останні 11 місяців вартості по відношенню до японської єни та найнижчої за останні півроку — по відношенню до американського долара. Якщо вчора вранці о 4.40 за Гринвічем за євро платили 130,95 єни, то на початок біржових торгів — уже 130,85 єни та 1,226 долара, повідомляє фінансовий сервep Бі-Бі-Сі. Послаблення позицій євро пояснюється передусім економічною та політичною невпевненістю, яка охопила Євросоюз після французького та голландського «ні» на конституційних референдумах і відмови Великої Британії проводити такий референдум. До речі, вчора черговим «відмовником» стала Чехія, прем'єр-міністр якої Іржі Пароубек заявив, що його уряд тепер не бачить сенсу проводити в країні конституційний референдум.

Ось уже кілька місяців тягнеться «справа» добряче обікраденого Центрального державного історичного архіву у Львові. Ця дивна «справа» розпочалася після того, як учасник президентських перегонів Віктор Янукович люб'язно «подарував» київському Національному музею історії України листи Михайла Грушевського. Невдовзі виявилося, що вони крадені. Завдяки певним міткам стало зрозуміло, що їхнє місце — у Львівському історичному архіві. Однак винних досі не знайдено. Багато хто вважає, що значною перешкодою для виявлення крадіїв стало приховування керівництвом архіву факту крадіжки. Адже, коли у кінці 1980-х років з Київського історичного архіву викрали документи з фондів Михайла Грушевського, цього не приховували і тому менш ніж за рік злодій був знайдений. Ним виявився колишній співробітник архіву — «людина з вулиці» не зорієнтувалася б, в якому кутку сховища зберігаються папери, що зацікавили його.

Сергій Васильєв, якому приписують авторство сумнозвісних «темників», уже давно не розпоряджається інформаційним простором усієї України. Хіба що, можливо, відточує свою «темникотворчу» майстерність у межах прихильної до нього СДПУ(о) або опозиції загалом — треба ж звичним до вказівок та «рекомендацій» «інформаційним політтехнологам» керувати умами бодай кількох сотень тисяч партійців, якщо вже не кількох десятків мільйонів співвітчизників. Зрештою, це нібито нормальна практика — формувати погляди своїх однопартійців на ті чи інші політичні події: якщо вже пішли в партію, значить, приймають і партійну дисципліну.