Свого часу, ще в 70–ті роки минулого століття, у вугільному підземеллі Єнакієвого стався чи не найпотужніший у цих місцях вибух — ядерний. Утім тоді до небувалого експерименту на шахті «Юнком», завдяки якому сподівалися «вигнати» метан із вугільних пластів на поверхню, готувалися довго. Задля безпеки вивели на–гора не тільки шахтарів, а й тимчасово евакуювали з небезпечної зони місцевих жителів. А ось теперішній підземний вибух на тутешній шахті прогримів несподівано для всіх. Його сила була такою, що вибухова хвиля зруйнувала обидва шахтні стволи, пошкодила наземні споруди і вибила шибки вікон в адмінбудинку. Вогонь шугонув стволом із кілометрової глибини догори і зачепив п’ятьох працівників на поверхні. А над аварійним копром «на Карла», як кажуть місцеві жителі, у небо здійнялася хмарюка чорного диму, яка дещо нагадувала «гриб» від ядерного вибуху.

У оповіданні Аркадія Аверченка «Нянька» грабіжник опиняється в досить кумедній для себе ситуації: потрапивши до чужого помешкання, застає там малу дівчинку, яка наївно пропонує пограти... «в розбійників». Напхавши «трофеями» кишені, лобур на прохання малолітньої зв’язує їй руки, зачиняє у ванні і припиняє гру, хутко накивавши п’ятами. А ось в реальному житті мешканець Донецька, заставши у квартирі 12–річну дівчинку, вже диктував їй свої умови гри. Повертаючись додому після уроків, школярка з Пролетарського району, мабуть, не звернула увагу на незнайомця. І дарма — щойно вона відчинила двері квартири, грабіжник увірвався за нею слідом...

Спуск гірників у вугільне підземелля без саморятувальника, як відомо, заборонений. Апарат, що його шахтар зобов’язаний для власної безпеки завжди тримати при собі, є його своєрідним «рятувальним кругом». Адже в умовах раптової загазованості чи задимленості виробок, увімкнувшись у саморятувальник, шахтар має шанс певний час відсидітися в безпечному місці чи вийти з небезпечної зони. Та, попри важливість цього невід’ємного атрибуту гірняцької праці, на вітчизняних шахтах нерідко нарікають на їх нестачу. Схоже, саме цей момент і використала група осіб, яка спробувала самотужки «клепати» саморятувальники та незаконно збувати їх на вугільні шахти Донецької і Луганської областей.

На копальні, де 23 травня стався викид вугілля, породи та газу, вже відновили вуглевидобуток, призупинений після підземної аварії. «УМ» писала, що в небезпечній зоні тоді опинилися чотирнадцять шахтарів і тільки трьом із них вдалося вціліти — нині їх госпіталізовано. Тіла чотирьох потерпілих знайшли відразу, а ось доля ще семи тривалий час була невідомою. Хоча, очевидно, шансів вижити у людей, які потрапили під завал, на жаль, немає.

На аварійній ділянці шахти «Крас­нолиман­ська», де тривають пошуково–рятувальні роботи, у середу ввечері гірничорятувальники таки знайшли тіло одного з семи гірників, доля яких досі не відома. 44–річного чоловіка вже опізнано. Рятувальники, які вже вибрали породу на ділянці довжиною понад півтори сотні метрів, продовжують розбирати завал, під яким десь перебувають ще шестеро шахтарів.

У Донецьку та області нині активно шукають та відпрацьовують туристичні маршрути для зарубіжних гостей, які з’їдуться звідусіль сюди на матчі «Євро­2012». Зрештою, на брак цікавих, колоритних та пам’ятних місць у регіоні гріх скаржитися. А тим часом вигулькнула реальність ще одного маршруту — причому цього разу не зовсім сухопутного. Адже, після того як з’явилася реальна загроза підтоплення в Донецьку відразу двох районів, тут запросто можна влаштувати катання туристів на човнах напівзатопленими вулицями міста. А що? Чим не Венеція? Точніше, «Донеція»...

Похмурі піраміди породних відвалів, що стовбичать на території вугільної Донеччини, є всі підстави називати своєрідними «вічними вогнями». Адже із близько шести сотень рукотворних гір 169 досі продовжують горіти. Зате ті, що вже згасли, потроху втрачають шанс бовваніти тут вічно. Приміром, у самому Донецьку вже підступаються до трьох породних відвалів, які в майбутньому щезнуть з карти міста. А своєрідна «прем’єра» звільнення території вже розпочалася в сусідній Макіївці, де вперше не тільки у вугільному краю, а й у всій державі нарешті взялися ліквідувати терикон.

Шматки вугілля з шахт Донецької області доставлені на найвищу точку світу — Еверест (8848 метрів). Учасники експедиції з Донецької області підкорили вершину і розгорнули на ній прапори України, області та шахтарських міст. «Фірмовим» знаком стало вугілля, видобуте альпіністами власноруч у шахтах області: імені Скочинського, імені Бажанова, імені Га­йового, «Краснолиманській» та імені Ткачука. Таким чином, сходження почалося з глибини 1322 метри.

У неділю на Донеччині прощалися з чотирма гірниками, які загинули внаслідок викиду вугілля, породи та газу на шахті «Краснолиманська». Без батьків, які не повернулися з фатальної зміни, залишилися шестеро дітей. Усі сироти аж до досягнення ними повноліття тепер отримуватимуть грошову допомогу, передбачену законодавством. Так само члени державної комісії під час зустрічей із сім’ями загиблих визначилися з розмірами компенсацій за втрату годувальників. Тільки з Фонду соціального страхування сім’ї отримають виплати в розмірі п’яти річних ставок шахтарів. На певні суми відшкодування для гірняцьких сімей розкошелиться й безпосередньо копальня, яка також, певна річ, бере на себе й організацію похорон.

У п’ятницю депутати Донецької міськради зібралися на позачергову сесію, на якій переглянули своє ставлення до ними ж прийнятого рішення, котрим намагалися не допустити збільшення в місті кількості українських шкіл та класів. Тоді кнопки «за» рішення з формулюванням «Для задоволення потреб населення Донецька в отриманні освіти рідною мовою не допускати: планового збільшення кількості учнів, які навчаються українською мовою, розширення мережі україномовних шкіл і класів та планового збільшення дитячих дошкільних закладів і груп з українською мовою навчання» натиснули 55 депутатів із 58 депутатів.