Про чесність порнографії
Кожна друга публікація про надмірну (іншого слова чомусь не вживають, наче порушення будь-якого табу і порушення норми — це одне і те ж) сексуальність на телебаченні починається з пригадування давнього курйозу. Це теж традиція, яку я не наважуся порушувати. Отже, глядацькі обурення щодо засилля «порнухи» на вітчизняному ТБ звучать відтоді, як та ж таки публіка гиготіла з сакраментального зізнання однієї радянської жінки, котра припаяла відсутність сексу у власному житті цілій імперії. Кожен шмат плоті, кожна цицька чи дупа, показана у час, коли ще не сплять діти, може слугувати бонусним аргументом на користь захисників суспільної моралі, які в таких випадках згадують про «пропаганду насильства й порнографії» й женуть дітей спати.