У четвер в Одесі відбулася урочиста церемонія перепоховання у Спасо-Преображенському соборі праху колишнього генерал-губернатора Новоросійського краю Михайла Воронцова і його дружини Єлизавети. На чолі тисячної траурної процесії, що рушила о 9-й ранку з домовинами з останками Воронцових, старійшини місцевого депутатського корпусу Борис Литвак і Микола Боровських. За ними — мер Одеси Едуард Гурвіц, глава облдержадміністрації Василь Цушко, командувач військами Південного оперативного командування Іван Свіда, Надзвичайний і Повноважний посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін, депутати місцевих рад та місцеве духовенство.

Донедавна щодо засновника Кривого Рогу, здається, ні в кого сумнівів не виникало. Звісно ж, кривий козак Ріг. Та й легенду щодо цього знав мало не кожен мешканець міста. За нею кривий козак мав шинок на Кодацькій дорозі, що вела до самої Січі. Отож подорожні до нього зазвичай заїздили, при цьому промовляючи: «Та їдьмо аж до кривого Рога, а там щось перекусимо та й спочинемо». Згодом і все поселення, яке з'явилося на цьому місці, назвали Кривим Рогом.

Рік, що поступово добігає кінця, «подарував» Україні спочатку бензинову кризу, потім стрім-кий ріст цін на нафтопродукти, а потім унікальну акцію протесту вітчизняних перевізників, які нагадували чинній владі, що в часи Помаранчевої революції Юлія Тимошенко обіцяла, крім всього іншого, ще й дешеве пальне. Держава робить спроби подолати власну енергетичну залежність, однак нічого путнього з цих потуг у керівництва країни поки що не виходить. А тим часом вихід із ситуації лежить, здається, на поверхні.

За свідченням фахівців, груші доживають і до 400 років, але в умовах Дніпропетровщини для них і півстоліття — за щастя. Однак криворізькі пенсіонери Галина та Микола Кучми стверджують, що вік дерева, яке росте в їхній садибі, значно більший.

Наша газета вже повідомляла про перспективу спорудження в Донецьку, можливо навіть на центральній площі міста, ковзанки під відкритим небом. Із такою пропозицією звернувся до міського голови Донецька Олександра Лук'янченка радник посольства Австрії в Україні Крістіан Гессель. Однак, навіть попри готовність австрійських інвесторів розкошелитися (втілення такого проекту в життя вимірюється сумою приблизно 90 тисяч євро), міська влада після відповідних переговорів поки утримується давати згоду.

Колишній офіцер безпеки посольства України у Берліні, генерал-майор СБУ Валерій Кравченко знову підготував сенсацію. Нагадаємо, що недавно він звинувачував нинішнього голову СБУ Ігора Дріжчаного, що той, перебуваючи в 2004 році на посаді заступника голови СБУ, на одній з нарад пропонував фізично усунути Валерія Кравченка в Німеччині за «берлінський скандал». А вчора на прес-конференції генерал-викривальник заявив, що Дріжчаний причетний до контрабандного постачання з України в Китай гафнію для атомної енергетики.

22 листопада, коли на столичному майдані Незалежності відзначатимуть річницю Помаранчевої революції, таки відбудеться концерт. Хоча раніше ця ініціатива була під питанням. Багато політиків, які минулого року брали в революції активну участь, заявляли, що розважати публіку виступами музикантів не варто, бо в нинішніх умовах українцям не до свята: влада розчаровує, та ще й кілька місяців тому розкололась. Отже, концерт таки буде, але матиме мало святкових ноток. «Ми не позиціонуємо це як свято, — зазначив у коментарі «УМ» режисер Тарас Грималюк, — і не називаємо цю акцію святом. Це відзначення річниці революції. Не буде такого, що люди розчаровані, а ми намагаємось влаштувати свято».

«Ми будемо робити це скрізь, на будь-які суми, які будуть досяжні для наших працівників, аби зафіксувати хабарників на гарячому», — зазначив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко позавчора у Харкові, повідомляючи громадськості про спійману «велику рибу», адже саме того дня правоохоронці затримали корупціонера, який отримав хабар майже в три мільйони гривень.

Величезна помаранчева сцена Палацу спорту, переаншлаг у 6-тисячній аудиторії, значна частина якої емоційно розмахує помаранчевими шарфиками-прапорцями і скандує «Ю-щен-ко!». Хор урочисто виконує Гімн України, ансамбль ударників (алюзія на «революційних барабанщиків») грає туш, і на сцену сходить Віктор Андрійович — лідер і Президент. Зал встає, гаряче аплодує, скандує... Чи не найстаранніше збивають долоні у «почесній ложі». Аж почервонівши від напруги, старається-плескає «великий чоловік» у своєму великому місті, який поклав усі сили на перемогу в президентських виборах кандидата від колишньої влади. Неподалік сидить чоловік, великий уже на загальнодержавному рівні, — його запал значно менший, і зморшки на чолі видають глибокі роздуми, але знакова вже сама присутність. Око пильного спостерігача вихоплює в «помаранчевих» лавах іще кількох регіональних лідерів, які лише два місяці тому рвали на собі сорочку, аби продемонструвати витатуюване на грудях «Я.» у біло-синіх тонах. Колишні й нинішні, безпартійні й партійні, «кати свого народу» й доброчинці, рядові «майданівці» і їхні високопосадові ще вчора вороги — «кожної тварі по парі» в один великий помаранчевий ковчег. Перше враження стороннього глядача — Босх би заплакав.

Донедавна його ім'я було викреслене з історії українського мистецтва. Тоталітарний режим робив усе для того, щоб назавжди стерти з пам'яті нащадків людину, чий олівець та різець стали зброєю, оберненою проти нього. Адже для режиму вони виявилися небезпечнiшими, ніж автомат чи граната. Тож лише нещодавно ім'я Ніла Хасевича знову засяяло всіма гранями його природного дару, хоча ще до війни художні виставки у Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку та Чикаго принесли Хасевичу світове визнання. Мистецтвознавці ставлять його на рівні з Юрієм Нарбутом — неперевершеним українським графіком ХХ століття. Проте та епоха виявилася надзвичайно жорстокою до справжніх талантів.
У безкомпромісній боротьбі за визволення України цей талант загинув як герой провівши десять років у підпіллі, в одному з останніх бункерів УПА. До цього часу ніхто не знає, де твоя могила, пане художнику, аби прийти, згадати тебе добрим словом, покласти квіти. Є тільки хрест у полі, груша та криниця, котрі пам'ятають твою смерть і нагадують нам про чиюсь чорну зраду...