Найбільшу увагу прихильників елітного євротурніру ввечері у вівторок привернула гра у Манчестері. Після Ліги чемпіонів сезону-1994/95 «Юнайтед» стабільно виходив з групи у стадію «плей-оф», також весь цей час (ще з 1993 року) команду Алекса Фергюссона важко було уявити без Роя Кіна. Але цього разу вболівальники прийшли на «Олд Траффорд» не лише підтримати своїх кумирів, а й висловити жаль з приводу того, що ірландець залишив клуб.

Минулої неділі в Україні втретє проводився День спільних дій в інтересах дітей, приурочений до річниці прийняття Конвенції ООН про права дитини. Метою акції «Простягніть руку допомоги дітям» став збір коштів для реконструкції комплексу сімейних кімнат у відділенні дитячої онкології Інституту онкології АМН України.

«Помаранчева» команда зможе перемогти, якщо й далі буде триматися разом. Саме таким був лейтмотив річниці Майдану. Ці слова лунали у виступі мало не кожного промовця, до цього закликали всіх, хто стояв на сцені, люди з площi. Не ті, хто опинився на Майдані «випадково» чи за рознарядкою, а ті, хто прийшов сюди, як і рік тому: щиро, за покликом душі й з усвідомленням того, що «ніщо не забуте й ніхто не забутий». Що прикро — майже нікого з промовців не приймали бодай на третину так тепло, як під час Помаранчевої революції. Хоча якщо навіть не всі, то багато з тих, хто стояв на сцені, також були повністю щирими й стояли там із такими самими почуттями, як «звичайні» революціонери (до речі, серед них було помічено й чимало вельми відомих у шоу-бізнесі, журналістиці, мистецтві тощо осіб) — «знизу».

«Об'єднаються чи не об'єднаються?» — це питання напередодні річниці Помаранчевої революції турбувало навіть не тисячі — мільйони колишніх «майданівців», які чекали (чи сподівалися?), що двоє улюблених «Ю» 22 листопада 2005-го на сцені Майдану зроблять реальний крок назустріч одне одному й засвiдчать коалiцiю на виборах-2006.
Однак сталося не зовсім так. Хоча з огляду на те, що, за даними «УМ», деякі «організатори» свята взагалі бажали, аби кожен промовець після виступу сходив зі сцени, варіант вийшов далеко не найгіршим.
Коли позавчорашнi пристрасті вже трохи вляглися, «УМ» вирішила поцікавитися у політиків із різних «помаранчевих» таборів, що вони думають про «об'єднавчу» складову святкування річниці Помаранчевої революції.

Як і рік тому, на сцені Майдану (майже такій самій, як торік), співали «голоси революції». «Мандри» з Фомою, «ВВ» зі Скрипкою, Марія Бурмака, Вакарчук з «Океанами», Положинський із «Тартаком». «Гринджоли» теж були, хоча не всі їх чекали. Пономарьов так само виконував Гімн України (цього разу, певно, вже без бронежилета), а закривав акцію Тарас Петриненко з Тетяною Горобець та піснею «Україна».

Добре попрацювати довелося правоохоронцям позавчора на роковини Майдану. Адже День свободи відзначали не лише у столиці, а ще у 80 містах по всій країні, де відбулося близько півтори сотні масових акцій та урочистостей. Громадський порядок забезпечували 9 тисяч міліціонерів, більшість з яких — понад 7 тисяч — у Києві.

Південно-східна, притулена до Біловезької пущі, окраїна сьогоднішнього Підляського воєводства Польщі в далекому минулому входила до складу Київського, а згодом Володимирського (Волинського) князівств. У надбужанському Дорогичині прийняв вінець короля Русі князь Данило Галицький (1253 р.). Загалом окруж Більська, Гайнівки, Сім'ятичів та в Білостоці проживає близько ста тисяч українців. Незважаючи на все це, протягом ХХ сторіччя українського національного життя, навіть у найбільш «аполітичному» — культурному варіанті, тут майже не було. Так, були одиниці, які пробували щось робити на культурній чи освітній ниві, у міжвоєнний період приїжджали мандрівні українські трупи, вузьким струмочком доходила преса та література з Волині й Галичини, навіть виник один-другий гурток лівої партії «Сельроб». Але все це було дуже «несміливе» й не могло змінити стану «етнографічного животіння», в якому духовні потреби загалу обмежувалися обрядовою та застільною піснею, відвідинами церкви, в якій, до речі, після кількадесят років обрусіння панувала російська вимова проповідей.

Черговий тур турніру кращих команд Європи, що виступають під егідою Міжнародної федерації баскетболу (ФІБА), приніс українським прихильникам гри з помаранчевим м'ячем позитивні емоції. Звісно, більше нас хвилювала доля віце-чемпіона країни — маріупольського «Азовмашу», адже БК «Київ» уже забезпечив собі одне з двох перших місць у групі.