Учора завершився дводенний візит міністра оборони Анатолія Гриценка до Іраку. Як розповів глава оборонного відомства, метою його поїздки є перевірка готовності 81-ї тактичної групи Збройних сил України до виведення з Іраку, а також подальша військова та економічна співпраця з південно-азійською республікою.

Родина загиблого журналіста Ігоря Александрова незабаром покине Донеччину і переїде до Харкова. Це місце Александрови — дружина Людмила, син Олексій та донька Аня — обрали після того, як життя в рідному місті стало неможливим через тривалий психологічний тиск.

Мар'їнський районний суд, де розглядалася ця досить незвична карна справа, нарешті виніс свій вердикт — 45-річний мешканець Красногорівки наступні 5 років проведе за гратами. А позбавлений волі на такий строк чолов'яга за обіцянки влаштувати терористичний акт під час липневого візиту Президента України Віктора Ющенка в Донецьк. Він тоді нахвалявся підірвати або самого главу держави, або гамузом всю шахту ім. Скочинського, яку той мав намір відвідати.

Не знав мешканець селища Кушугум В’ячеслав Єрмохін, що його прозаїчне бажання «передислокувати» на маминому городі туалет спричинить появу у селищі великої групи військових. Копаючи з товаришем яму, на глибині двох метрів кушугумець наштовхнувся на щось металеве. «Спершу ми думали, що це газовий балон, — каже пан Єрмохін. — Але обчистивши знахідку лопатою, зрозуміли, що то бомба».

Своє звернення до суду Олександр Литвин пояснив незаконним звільненням його з посади прокурора Черкаської області. Литвин стверджує, що в грудні 2004 року його викликали до Києва — до Генеральної прокуратури — і в ультимативній формі запропонували написати заяву про звільнення, не пояснюючи мотивів такої пропозиції. Тому у лютому 2005-го, після відпустки, він і змушений був написати заяву про звільнення у зв'язку з виходом на пенсію. При цьому на день видачі наказу про його відставку за вислугою років у пана Литвина не було необхідного 20-річного стажу, який дає таке право.

Непереборна жага деяких індивідумів вляпатися у представницьку владу в умовах, коли обиратися можна лише за партійними списками, породжує просто-таки химерні політичні комбінації. Скажімо, луганчан дуже здивували «бігморди», які днями прикрасили вулиці обласного центру: поруч із портретами двох повітових партійних лідерів зображені лики двох редакторів відомих у краї газет.

Навіть у наші роки на дослідників непрохідних джунглів по той бік океану іноді чекають доволі несподівані відкриття. Час від часу, наприклад, там надибують на племена відлюдьків, які геть не розуміють жодної з мов, поширених у світі. І, схоже, лаври таких першовідкривачів довго не давали спокою народному депутату від СДПУ(о) Нестору Шуфричу. Причому його останнє «відкриття» цікаве ще й тим, що зробив він його не в далеких заморських землях, а безпосередньо в Україні. Про що й заявив, перебуваючи в Донецьку: «Для багатьох українців у південних і східних регіонах українська мова є незнайомою». Причому тепер складається враження, що для отих «двічі багатьох» вимальовується незавидна перспектива — спілкуватися жестами. Адже українська для них «незнайома», а російську тут... дискримінують.

«Кірпоманія» — саме так можна назвати тенденцію до перейменування всього, що було пов'язане з покійним екс-міністром транспорту. Менш як за рік до річниці самовбивства (принаймні так вважає прокуратура) одного з найбільших корупціонерів часів Кучми (а так вважає вже громадська думка) на честь Георгія Кірпи назвали його партію (тепер це партія «Відродження» ім. Г. Кірпи), а в Ужгороді — цілий майдан.