Політичні процеси, які розгортаються на регіональному рівні, схоже, можуть поховати ілюзію про можливе об’єднання виборчих зусиль «помаранчевих» команд. Навіть у тих випадках, де центральним органам партій вдалося досягти компромісу щодо загальнодержавних спискiв, керівникам їхніх обласних осередків, які вступають у боротьбу за крісла в місцевих радах, зазвичай домовитися не вдається. Скажімо, дивною є позиція вінницької організації «Народного союзу «Наша Україна», яка вирішила позмагатися за місцеві ради самотужки.

Міжконфесійний конфлікт із більш ніж місячним протестним голодуванням священика у селі Рохманів Шумського району Тернопільської області, що розгорівся якраз під час минулого Великого посту («УМ» писала про це навесні), одержав резонансне продовження під кінець посту передріздвяного. Слід нагадати читачам, що конфлікт цей між православними громадами Московського та Київського патріархатів розпочався відразу після реєстрації останньої більше року тому. Вірні УПЦ КП почали цілком законно вимагати права почергового користування храмом, а вірні УПЦ МП виступили категорично проти, наполягаючи на тому, що церковна споруда має бути повністю передана в їхню власність, «київські» ж, мовляв, хай будують для себе окрему.

Президент України Віктор Ющенко став другим керівником держави-учасниці антиіракської коаліції, який відвідав цю «гарячу точку». Раніше Межиріччя особисто відвідував лише прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер. Такий візит Президента був несподіваним, але й зрозумілим водночас. Адже Верховний Головнокомандувач ЗС України вирішив особисто перевірити, як виконується його передвиборча обіцянка вивести наші війська з Іраку. Вже завтра наша іракська місія буде скінчена — у Борисполі на українську землю зійдуть останні миротворці.

Вона дійсно схожа на першу леді, у якій хочеться бачити символ своєї країни. Свого чоловіка Александра Мілінкевича вона називає Алесь, а для рідної Білорусі цілком могла б стати тiєю, ким була 20 років тому для Союзу Раїса Горбачова.
Інтерв'ю з Інною Кулєй, дружиною єдиного кандидата в президенти Білорусі від майже об'єднаної опозиції, відбувалося в теплій і дружній атмосфері. Зустрітися з нею було важко. Вона постійно перебувала у поїздках разом iз чоловіком. Нарешті вдалося запросити її в гості. А після годинної розмови вона запросила мене «Заходьте до нас, разом відзначимо Різдво. Ми з Алесьом завжди його святкуємо, я ж католичка...»

...У двері несміливо постукали, і до кабінету зайшла молода жінка:
— Добрий вечір! Я до Іванки. Можна?
— Так, але треба лікаря спитати. Маску маєте?
— Звичайно. Не приходила кілька тижнів, бо свої дітлахи хворіли. Боялася Іванку заразити, — ніби виправдовувалася вона.
Ще хвилин 10-15 тому ми із заступником головного лікаря Луцького будинку дитини Валентиною Ляхович якраз згадували про цю жінку, яка приходить до їхньої Іванки — єдиної вихованки цього сиротинця, у якої, на жаль, підтвердився діагноз СНІД. Навіть працівники дитбудинку не приховують свого подивування цим візитам...

У Києві відучора запрацював другий найбільший басейн у Європі. Привід для гордощів маємо подвійний, адже перший найбільший європейський басейн також має Україна — це відома харківська «Акварена», з якої «випірнула» українська олімпійська чемпіонка Яна Клочкова.

Випадково днями я зустрів їх на Львівському вокзалі. У так званій білій формі вони пили каву. Було холодно. Табло показувало мінус 3. «У чому прилетіли звідти, у тому й повертаємось», — сказав кореспондентові «УМ» один із засмаглих бійців. З'ясувалося, що зимову форму одягу після повернення отримали далеко не всі. До того ж — ніякої реабілітації...

Цими днями минув рівно рік відтоді, як Майдан із відчуттям повного полегшення відсвяткував остаточну перемогу: у «третьому турі» виборів Віктор Ющенко впевнено переміг свого «синьо-білого» опонента і команда, яка була при владі протягом 14 далеко не найкращих для української історії років, змушена була поступитися місцем новій, «помаранчевій» зміні. До 23 січня ми жили відчуттям перемоги. А вже наступного дня десь у душі знову почала зростати напруга: чи впораються? Чи не підведуть? Чи не забудуть про те, хто їх привів до влади, і які надії на них покладали?

Тепер, озираючись у вже майже минулий рік перед новим випробуванням виборами, пригладивши дибки підняте після прочитання партійних і блокових списків волосся, ми переживаємо неоднозначні почуття. Звісно, новій владі багато чого з передвиборчих обіцянок виконати не вдалося. Дечого — і це найприкріше — вона виконувати й не збиралася. В іншому припустилася аж надто прикрих помилок. Чи можна було їх уникнути? Багатьох — безперечно. Чи могло бути ще гірше? А це вже щоб ви й не сумнівалися. Адже насправді все зовсім не так і погано. Просто на хвилі завищених очікувань після тріумфу Помаранчевої революції ми надто швидко забули, що мали і до чого йшли й прийшли б, якби не вийшли на майдани. І якщо подивитися на здобутки й «проколи» «помаранчевої» влади об'єктивно, «їх є», і то досить багато. Звісно, висловлювання представника «партії влади», голови виконкому «Народного союзу «Наша Україна» Миколи Катеринчука про те, що передвиборчу програму Віктора Ющенка «Десять кроків назустріч людям» за рік виконано на 90 відсотків, можна сприймати з певним скепсисом. Однак сам Катеринчук при цьому наголошує, цитуючи Президента: «Ця програма — не план на п'ятирічку, а дорожня карта, з якою треба звірятися, аби зрозуміти, чи в правильному ми йдемо напрямку».
Куди ми йдемо і як далеко зайшли, кожен може оцінити сам: сьогодні «УМ» нагадує пункти передвиборчої програми Віктора Ющенка й публікує деякі витяги з короткого звіту влади про її виконання (за матеріалами до підсумкової прес-конференції Президента, підготовленими до 20 грудня). А якщо, прочитавши ці пункти, ви все ще чухатимете потилицю й розмірковуватимете, чи варто 26 березня наступного року йти на вибори, аби поставити позначку в бюлетені навпроти «помаранчевої» сили, радимо перечитати список Партії регіонів, Блоку «НЕ ТАК» або й Блоку Литвина і уявити собі, як «підтримує» Президента парламентська більшість, сформована на основі цих милих політичних сил. Уявили? Отож-бо.