Колишнiй керівник Львівщини Степан Сенчук загинув у 50 років. Учора його фактично впритул розстріляли з автомата Калашникова у власному джипі «Лексус» у селищі Брюховичі неподалік Львова (саме у цьому престижному місці для крутеликів i високопосадовців мешкав загиблий). Це сталося о дев'ятій ранку біля місцевого цвинтаря, поряд із заправкою. Автоматну чергу почули сусіди Сенчука, а коли під'їхали ближче, то побачили, що лобове скло машини на місці водія пробите кулями.
Сталося: екс-майор держохорони Микола Мельниченко, формальний зачинщик «касетного скандалу» 2000—2001 років, сьогодні має прибути в Україну. Власник найвідомішого в Україні диктофону (нібито «Тошиба DMR-SX1» із серійним номером 112622) повернеться разом з іншим політичним емігрантом — екс-депутатом Єльяшкевичем. Власне, саме Олександр Єльяшкевич учора розповів по радіо про план повернення.
Слідом за сорок другим президентом США, демокра-том Білом Клінтоном, до України приїжджає одна з найближчих соратниць сорок третього американського лідера, республіканця Джорджа Буша, Кондоліза Райс. Вона є першою чорношкірою жінкою в історії США, яка займає посаду Державного секретаря.
Нова Україна проголосила масовий спорт і фізкультуру одним із пріоритетів своєї політики, але наразі це лише на словах. Ми не просто відстаємо від провідних спортивних держав, а, як казав один сатирик, ми вже відстали. І зараз лише розмірковуємо, чи треба (і як саме) розвивати спортивну інфраструктуру. Шанси наздогнати в цьому питанні нормальні європейські країни невеликі. І знову маємо жалюгідний відсоток у бюджеті, на який не те що побудувати, а навіть відремонтувати потрібну кількість існуючих об'єктів неможливо.
27 жовтня «Україна молода» розповідала про екстрім-ситуацію, що склалася у відділенні гемодіалізу Запорізької обласної клінічної лікарні: дефіцит обладнання і витратних матеріалів поставив під загрозу життя кількасот хворих на ниркову недостатність (див. «Недостатність ниркова чи...професійна?»). З незрозумілих причин затягувалося проведення повторного тендеру на постачання обласній клініці всього необхідного для гемодіалізу (специфічного очищення крові).
У кожному будинку (мабуть, за невеликим винятком) є колекція різнокольорових полотняних мішечків, набитих пір'ям чи пухом, синтапоном і обрізками тканини, поролоновими шматочками або ж трав'яними сумішами, які люди підкладають під голову, вкладаючись спати. І мало хто здогадується, що більшість подушок (особливо тих, що залишилися нам у спадок від бабусі чи мами і роками «підслуховують» наші сни) стають справжнім розплідником для небезпечних мікроорганізмів, які дошкуляють астматикам і людям, схильним до алергії. В подушках непомітно для людського ока живе ціла екосистема комах, кліщів та грибків, які становлять небезпеку навіть для здорових людей. Зокрема, спеціалісти Манчестерського університету підрахували, що всередині середньостатистичної подушки міститься більше мільйона грибкових спор (по кілька тисяч на кожен грам наповнювача), повідомляє Live Science.
Учасники проведеного нею дослідження постійно носили з собою датчики шуму, а раз на 10 хвилин у них вимірювали пульс і кров'яний тиск, передає радіо «Свобода». В результаті такої нескладної процедури вдалося з'ясувати, що кожні 10 децибел середнього рівня шуму підвищують артеріальний тиск на 1,5—2 міліметри ртутного стовпчика. А це, у свою чергу, приблизно на 10 відсотків збільшує ризик інсульту і на 5 відсотків — ризик розвитку коронарних захворювань серця. Щоб уникнути цих шкідливих наслідків, професор Ласк рекомендує в гучних місцях постійно носити вушні тампони.
Протягом найближчих років ракові хвороби перестануть означати невблаганну і неминучу смерть і перетворяться на більш-менш контрольовані захворювання, на зразок діабету, з якими хворі зможуть продовжувати жити. Таку думку висловив один із провідних британських онкологів, професор Карол Сікора з Лондонського Імперського коледжу і Хамерсмiтського госпіталю, передає «Кореспондент». Не за горами той день, коли медики зможуть точно визначати людей, які входять до групи підвищеного онкологічного ризику, помічати рак на ранніх стадіях і контролювати його подальший розвиток.
Так вже сталося, що є «державні» діти. Не багатьом із них щастить позбавитися отого ярлика «нічийності» й знайти собі родину. Українці не поспішають усиновлювати малюків (не надто престижна в нас ця справа), іноземці ж їдуть по наших дітей до України залюбки, але держава неохоче віддає свій генофонд за кордон (на те, звісно, є свої причини). Ось і зараз Міністерство освіти і науки тимчасово не приймає заявки від іноземних громадян на всиновлення українських сиріт. Причина радикальних дій, запевняють у міністерстві, – відсутність звітності на раніше всиновлених українців іноземними батьками. Маленькі громадяни нашої країни (українцями всиновлені діти є аж до досягнення повноліття) просто губляться у закордонних просторах. Заборона все-таки подіяла на іноземців, і звітів за десяток днів в українські консульства надійшло набагато більше, ніж звичайно приходить за півроку.
Дідівщина в армії — досить «бородата» тема. А ось про наругу старших над меншими у студентських колективах мало хто знає. Першокурсники історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка про дідівщину відають не з чужих розповідей — запевняють, що самі зазнають принижень від старшокурсників. Ті, мовляв, систематично відбирають у них гроші, б'ють і влаштовують постійні екзекуції. «Старшокурсники говорять, що оскільки ми — перший курс, то мусимо «виставлятись», тобто давати їм гроші, — розповідає Арсен (імена студентів, зі зрозумілих причин змінені. — Авт.). — Якось «колеги» з другого курсу сказали нам: «Щоб через 10 хвилин був літр горілки, три літри пива та закуска». Також сказали, що ми маємо заплатити 30 гривень із кожної кімнати. Ми змушені були виконувати ці забаганки, бо їх було осіб 15, і вони, лаючись останніми словами, погрожували нас побити. Наступного разу прийшли п'ятикурсники. Вимагали 300 гривень із кімнати. Коли виявилось, що таких грошей зібрати ми одразу не зможемо, то вони відправили нас для початку за горілкою. Але оскільки о першій ночі двері зачинені, комендант нам не дозволила вийти. Тоді старшокурсники змусили лізти з вікна на простирадлах, використовуючи їх замість мотузки, із другого поверху вниз за горілкою. Зазвичай вони викидають із вікна якісь речі одного з хлопців, і він змушений лізти. Як ми не благали їх припинити ці знущання — все даремно».
