Прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер тиждень тому в програмі телебачення Бі-Бі-Сі представив новий урядовий план боротьби з «антигромадською» поведінкою своїх співвітчизників. Цей комплекс заходів, який отримав назву Respect Action Plan («План дій для поваги») , зокрема передбачає... виселяти людей із власних будинків на термін до трьох місяців або позбавляти їх соціальної допомоги, якщо вони занадто галасують, засмічують вулицю та створюють інші незручності своїм сусідам.

Столиця Великої Британії вже стала одним із великих мусульманських центрів. У Лондоні видаються десятки арабських газет, з території Туманного Альбіону ведуть мовлення на світ кілька арабських супутникових каналів. У країні діють сотні мечетей, в яких проповідують радикальні імами з-за кордону. Британський уряд під враженням липневих терористичних замахів у Лондоні нещодавно зробив кволу спробу підсилити контроль за місцевими ісламістами, запровадивши тести для заїжджих імамів зі знання ними англійської мови та місцевого життя.

Тіна Кароль, яку бiльшiсть людей відкрила для себе після впевненої перемоги на «Новій хвилі» півроку тому, нещодавно відзняла свій перший кліп. Пісня «Выше облаков» належить до тих, які слухаєш один раз і одразу малюєш в уяві жирну п'ятірку: виконання, слова, музика, словом, усе соковито, чуттєво і професійно.

Підсумки старого року, логічно, треба підбивати на Старий Новий рік. Які зміни в українській музиці, про необхідність та невідворотність яких ми теревенили, кричали та дискутували весь 2005-й, таки відбулися? Які приємні сюрпризи, події, нові імена зуміли порадувати? Поки 2006-й ще готується «їсти» гігабайти наших нервових клітин, але і також багато чого прояснити та безперечно змінити, про минулорічні метаморфози у музичній політиці держави розповідають різні за стилями, віком, стажем та політичною позицією виконавці:

«Б. Г.» українською — це вам не російський Борис Грєбєнщіков, і не німецькі Брати Грімм, і навіть не «Будьмо! Гей!». Це — «Брати Гадюкіни». А 20 січня — це вам не Дєнь Пабєди, але ветеранів, що ближче дата насувається, то частіше згадують. Цих народних і заслужених мастодонтів звати «Брати Гадюкіни», а саме: Михайло Лундін, Павло Крохмальов, Ігор Мельничук, Геннадій Вербяний і Сергій Кузьмінський.

Господар приватного будинку, що по вулиці Бєлінського, до несподіваних гостей вийшов один. Група молодиків представилася співробітниками міліції; у нас, мовляв, є санкція на обшук, тож пропускай (за неофіційною інформацією, бізнесмену навіть пред'явили ордер). Господар, ясна річ, не з «лохів» і попередив: без понятих ніхто в будинок не потрапить. Інтуїтивно бізнесмен відчув небезпеку, однак втекти не встиг, бо «міліціонери» зуміли перелізти через високий паркан і почали його бити.

Ножем у спину... Саме так назвали співробітники запорізької філії одного з відомих акціонерних банків вчинок свого колеги. Маючи пристойну платню, той вирішив на якусь дещицю обмежити фінансові можливості рідної установи. Знайшовся і співучасник. Об'єктом пограбування вони вибрали вельми специфічний банкомат — на території ВАТ «Мотор Січ».

30-річний підприємець безвісти зник ще в останні дні грудня. Рідні й близькі намагалися хоч щось з'ясувати про долю чоловіка, а міліція оголосила його в розшук. Але лише через тиждень, уже в новому році, його труп знайшли на березі Десни. Висновок судмедекспертів був беззаперечним: смерть бізнесмена настала від двох вогнепальних поранень — у живіт та потилицю.

Незнаною сторінкою історії залишається переселення в 1947 році 12 тисяч українців iз Чехословаччини на терени Волинської та Рівненської областей. Ще менше відомо про те, що від 60-х років велика частина оптантів — а власне під такою назвою ці 12 тисяч увійшли до історії — поверталися на свою малу батьківщину.
У 1946 р., у розпал різного роду міграцій у Центрально-Східній Європі, влада Чехословаччини звернулася до Радянського Союзу з пропозицією обміняти чехів-колоністів iз Волині (проживали там iз середини ХІХ ст.) на тих українців, росіян, білорусів, що опинилися на території Чехословаччини. Було ясно, що за вищеназваними категоріями Празі йшлося передовсім не про одиниці емігрантів, що різними шляхами ще у міжвоєнному періоді потрапили на постійне місце проживання до Чехословаччини, а про етнічних українців Пряшівщини. Нараховувалося їх близько 100 тисяч, вони проживали цілісно, часто в суцільно русинських селах і становили для чехословацької держави певну проблему.

...Радянські новосели завжди лаяли будівельників. І за погано поклеєні шпалери, і за неякісну столярку, і за той бруд і непролазні дороги, що стали невід'ємним символом тогочасного будівництва. А ще — за типові проекти будинків, цілих мікрорайонів, що були схожі один на одного, як близнята. Але у цій однаковості, що не кажіть, були й свої плюси. Якби не було однакових будинків — не було б бестселера радянського кінематографа «Іронія долі», що став атрибутом Нового року і для радянських, і для пострадянських громадян, які не уявляють новорічної телепрограми без пригод Жені Лукашина і Наді Шевельової й досі. Попри і справді далеку від хорошої якість радянського житла важко було уявити новий мікрорайон без дитячого садочка, школи і якого-не-якого, а транспортного маршруту.