Наші «п'ять копійок» у російські сутички

Наші «п'ять копійок» у російські сутички

У 1995 році президент Асоціації спортивної боротьби України Борис Савлохов заснував міжнародний турнір, присвячений видатним українським борцям. Відтоді в лютому Київ традиційно стає місцем зустрічі бомонду вільної боротьби.
Минулих вихідних у столичному Палаці спорту відбувся вже ХІІ турнір, який входить до офіційного календаря Міжнародної федерації боротьби. Звичайно, з кожним роком відповідати іміджу «малого чемпіонату світу» стає все важче, але цього разу можна відзначити суттєве підвищення планки змагань.

Хочемо ще!

Хочемо ще!

Правильно кажуть, апетит приходить під час їди. Щойно українці після восьмирічної перерви здобули свою першу зимову олімпійську медаль, як почали прицілюватися, де ще щось можна в Турині «відхопити».

Не знайшли, так загубили

Не знайшли, так загубили

Відкритий чемпіонат Білорусі поновився після двотижневої паузи, пов'язаної з етапом європейського Кубка виклику. Причому білоруська збірна вирішила продовжувати підготовку й після турніру, тому тур, що мав відбутися в середині минулого тижня, перенесли на 10 березня.

Компроміс між європейськістю та «довгобудом»

Компроміс між європейськістю та «довгобудом»

Львівські лікарняні «довгобуди» багато років були «фішкою» для будь-якої влади — їх мало не щороку «відкривали» міністри та «губернатори». Втім від перерізання стрічок та запуску в роботу лише невеличкої частини медичних потужностей цих центрів мало що змінювалось. Частина лікарняних корпусів у цих львівських центрах працюють уже роками.

Поверніть мені дитинство!

Поверніть мені дитинство!

Важко повірити, що діти також хворіють на рак. Важко уявити собі відчуття батьків, які щойно дізналися про хворобу своєї «кровиночки». Мало хто виходить без сліз із лікарняної палати, в якій лежать хворі хлопчики й дівчатка — всі як один худі, з лисими головами, з великими сумними очима, які не вміють бешкетувати й голосно сміятися, які рано дорослішають і, на жаль, рано йдуть із життя.

Останній подих зеровської України

Останній подих зеровської України

15 лютого, глибокої ночі, з віртуальної безодні комп'ютера раптом випливли очі Михайла Москаленка — очі з глибоко прихованим стражданням, очі присутні й відсутні, завжди уважні й завжди замислені, і ледь промальована його ніякова усмішка — так він завжди усміхався до людей, мовби хотів перепросити їх за все, що не так відбувається в цьому світі.