24 лютого у Челябінську відбулася надзвичайна міжрегіональна конференція маргінальної Націонал-більшовицької партії Росії, на якій обговорювалася теперішня криза в керівництві партії та відповідальність за неї вищих партійних лідерів. Про результати конференції російські ЗМІ повідомили лише вчора, оскільки вона проводилася в умовах підвищеної таємничості, а доля керівництва вирішувалася мало не на приватних квартирах, пише газета «Время новостей». Рішення виявилися сенсаційними: рядові нацболи вирішили звільнити з посади лідера партії, її «батька-засновника» Едуарда Лимонова.

Напередодні приїзду Юлії Тимошенко в Донецьк туди прибула своєрідна група підтримки. Певною прелюдією і «рок-підготовкою» до візиту став запропонований донеччанам спільний концерт гуртів «Борщ» та «Дес веллі скримерз» на чолі з зятем екс-Прем'єрки Шоном Карром. Проте підримувати лідерку БЮТ було кому й безпосередньо на місцях. Приміром, до цікавої ініціативи вдалися на Ясинуватському машинобудівному заводі: тут столичній гості показали прохідницький комбайн для шахти з написом «За Юлію!». А прихильники політичних талантів Тимошенко позавчора надвечір зійшлися на площу, аби послухати її виступ, навіть незважаючи на певну протидію з боку місцевих активістів Партії регіонів та не менш агресивних прогресивних соціалістів.

Від сьогодні Громадянський блок «Пора»—ПРП починає всенародний збір підписів на підтримку «помаранчевої» коаліції. Можливо, мільйони підписів співвітчизників, які відстояли восени 2004 року право України на вільний демократичний розвиток, присоромлять амбітних гравців деяких «партій Майдану» і стануть наочним доказом прагнень громади.

Якщо люди кажуть, «покидало життя», то це і про Юрія Григоровича Перекопського. Таких дідусів у нашій Україні — десятки тисяч, і водночас кожна доля — особлива. Вони пройшли через пекло війни, бачили багато людської підлості й зради, каторжно працювали, а зараз, визнаємо, отримують не надто розкішну пенсію.

Поштовхом до пошуку матеріалів та написання цiєї статтi послужив документальний фільм «Забута флотилія», прем'єру якого пощастило переглянути 20 лютого на польському телеканалі «Полонія». Ця годинна стрічка режисера Лешека Вішнєвського за сценарієм Яна Тарчинського сама по собі гідна переказу, як і того, щоб її побачили українські глядачі. Бо вона стосується не лише польської, але також української історії. В ній чудово виписані хитросплетіння, на які була багатою спільна історія двох сусідніх народів: польського та українського.

Що таке 30 тисяч? Населення найменшого гірського району Закарпаття. А якщо ці люди живуть за кордоном, у чужій державі, розкидані по селах і містах, де майже завжди у меншості? Саме такою є ситуація з українцями Пряшівщини. Тим дивовижнішим є феномен української літератури Словаччини — найпотужнішої і найорганізованішої діаспорної гілки нашого письменства.

Про оперу Моцарта «Весілля Фігаро» не чув хіба що безнадійний у своїх перспективах музофоб. А тому з'явись цей твір у репертуарі Національної опери, хоча б одне визначення на кшталт «ну от, іще одне «Весілля»» йому було б гарантовано. (Опера про шлюб меткого пана Фігаро є в репертуарах десятків музичних театрів Європи). Тож театр під керівництвом Петра Чуприни вирішив не лише пошанувати Моцарта постановкою його «Фігаро», але вдихнути у цей твір нове життя і презентувати його... у жанрі балету.