Чутки навколо столичного бюджету завжди були болючою темою для депутатів Київради. Тим паче що закиди на їхню адресу нерідко звучать із вуст «старших братів» за рангом, які посідають парламентські крісла. Крім того, виявилося, що низка народних депутатів України після припинення каденції нинішнього складу Верховної Ради бачить себе у кріслі столичного голови. Неперевірені факти навколо міського кошторису поширилися, зокрема, після того, як на останній сесії Київради до нього внесли зміни.

До свого театру режисер Дмитро Богомазов ішов довго. І по дорозі встиг переробити купу важливих і резонансних справ. Закінчивши режисерський курс Едуарда Митницького, Богомазов почав свій творчий розгін в очолюваному ж Едуардом Марковичем Театрі драми і комедії на Лівому березі. Його перші вистави не мали нічого спільного з поняттям «проба пера», були самодостатніми і зухвалими — «Чарівниця», «Що завгодно, або Дванадцята ніч», «Трохи вина —2», або 70 обертів»... А потім посипалися запрошення, і Богомазов, як нормальний, жадібний до творчості митець, почав ставити в інших театрах. У Театрі імені Лесі Українки — «Сон у літню ніч» Шекпіра, в Черкаському театрі імені Шевченка — «Отелло», в Одеському імені Василька — вистави «Щастя поруч», «Едіп», «Що їм Гекуба?»... Крім того, Богомазов встигав щорічно фігурувати у «Київській пекторалі», він став представником Авіньйонського фестивалю в Україні, організував фестиваль сучасного театру «Українська театральна платформа». Але мрію про свій театр не полишав ніколи.

Давно вже я не бачив таких довжелезних черг, як цього разу в Берліні. Востаннє, здається, ще в радянські часи, коли щось подібне шикувалося у пристрасному бажанні ходити до тулету не з газетою «Правда», а зі спеціально виготовленим паперовим начинням. Берлінці жадають бачити кіно, і це виховано в них багатолітньою звичкою до лютневих фестивальних оргій. Бо справді, чого тут тільки не побачиш. І «зірок» — від американця Джорджа Клуні, котрий зіграв одну із чільних ролей у фільмі про нехорошу властивість заводитись різним корупційним схемам не тільки у нас, а й у них (стрічка Стефана Гегена називається «Сіраніа», і її треба подивитися у першу чергу нашій так званій еліті), до якихось звичайнісіньких малозасвічених акторів і акторок Європи і Азії. Кіно так само різних мастей і спрямувань. «Голубе», наприклад, з додачею рожевого — про людей нетрадиційної сексуальної орієнтації. Уже вдвадцяте розігрується приз «Тедді» для подібного роду продукції, і з нагоди такого ювілею влаштували ретроспективу відповідних фільмів, відзначених на Берлінале. Ви проти, вам видається така річ ознакою кінця цивілізації? Ну то ваша справа. А в Європі ставляться усе поблажливіше до любові, що торує незвідане.

На Олімпійські ігри до Турина українська делегація їхала з надією зламати стереотип стосовно нашої нації як «незимової» й повернутися на Батьківщину хоча б з однією нагородою. По перших двох днях бачимо, що зламати цю неприємну традицію буде непросто, бо, якщо ми готувалися «добре» у фінансовому сенсі лише останній рік, то більшість закордонних суперників роблять це постійно.

Традиція організаторів турніру «Зірки жердини» заохочувати володаря нового світового рекорду новеньким авто пустила в Донецьку міцне коріння. Минулого року, приміром, для багаторазової рекордсменки Олени Ісінбаєвої з Росії спонсори не пошкодували «Шкоди». Цьогоріч підкорювача рекорду вирішили стимулювати розкішним «БМВ». Хоча існує припущення, що переможців традиційного турніру найкращих жердинників світу, враховуючи їхні результати, пора нагороджувати не автомобілями, а скажімо, спортивними літаками. Адже саме на цьому турнірі досі було встановлено шість світових рекордів. І сімнадцяті за ліком змагання довели — «ще не вечір».

Минулого тижня українська національна команда зібралася втретє в цьому сезоні. Два дні хлопці Олександра Сеуканда тренувалися на ковзанці «Авангард», а в середу ввечері вирушили до білоруського міста Гродно для участі в четвертому етапі європейського Кубка виклику. Для нашої збірної цей турнір став останнім змаганням перед травневим чемпіонатом світу в Латвії.

Інтрига навколо таємничої особи, яка мала запалити олімпійський вогонь зимової Олімпіади-2006, для коментаторів УТ-1 Сергія Савелія й Григорія Палія так і залишилася нерозв'язаною. Українські телетлумачі разом з іншими прогнозистами гадали, що в ролі завершального «палія» виступить легендарний італійський гірськолижник Альберто Томба, однак він лише вніс олімпійський смолоскип на стадіон. Потім передав іншим колегам-лижникам, ті донесли факел до ще однієї титулованої гірськолижниці Дебори Компаньйоні... А кому передала вогонь Дебора, наші коментатори так і не зрозуміли. Зате були щиро вражені тим, як після помаху руки чарівної блондинки по колах у центрі арени двічі — туди-сюди — пробіг яскравий феєрверк, а від нього й спалахнуло велике полум'я в стилізованій чаші. Блондинкою на останньому етапі виявилася відома лижниця Стефанія Бельмондо.