Здається, таки втік продавець квітів від жандармів. Але не тільки він, а ще десятки героїв італійської історії й театральних сцен зійшлися недільного вечора на колишньому «Стадіо Комунале» — віднині «Стадіо Олімпіко». А соло на церемонії закриття олімпійського свята під ліхтарями прожекторів виконував білий клоун із фільму класика кінематографа Федеріко Фелліні. Допомагали йому актори й волонтери, які намагалися яскраво відобразити девіз Олімпіади «Пристрасть живе тут» і водночас — обстановку карнавалу, що останніми днями гуляв Італією. Щоправда, розгледіти сюжет у розгульних сценах феєрії було доволі непросто.

Наша газета повідомляла, що нещодавно на острові Тузла однойменна прикордонна застава подарувала Прем'єр-міністру Юрію Єханурову теж Тузлу — 4-місячне цуценя німецької вівчарки. Журналістам у Сімферополі він відверто зізнався, що, мовляв, найбільше зрадіє маленькій Тузлі його внука. І ось «УМ» вдалося дізнатися, що до подарунка опосередковано причетний і давній знайомий нашої газети Микола Альошин, підполковник, начальник кінологічної служби управління Кримського територіального командування Внутрішніх військ МВС України. Адже колеги-прикордонники знайшли Тузлу саме у його розпліднику.

Мешканцям портового міста Іллічівська у ці дні ніякі зоопарки не потрібні. Достатньо дiстатися до моря, приміром, на той же Сухий лиман, де зимує перелітне птаство.

Верховна Рада України ухвалила в новій редакції Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження», врахувавши пропозиції Президента Віктора Ющенка. Це вже третя спроба України за останні півроку мати закон, який захищає братів наших менших. Першу редакцію такого законопроекту парламент ухвалив у вересні, повторно за нього депутати проголосували у грудні — але на обидва закони Президент наклав вето. Оскільки ті мали статті, які не відповідають Конституції України.

Хто не вірить у теорію Дарвіна, як правило, заспокоює себе так: у наші часи ще жодна мавпа людиною не стала. Не повірите, але така тенденція вже намітилася. Британський професор Ендрю Уайтен і його колеги з університету University St. Andrews під час експедиції в Конго зняли прихованою камерою шимпанзе, який використовував «набір інструментів».

У сірій мжичці з'явилося четверо вершників: на гнідих конях, у зелених кітелях та чорних папахах, а один — на білому коні, в чорному жупані. Вершники-«вевешники» проїхали почесне коло навколо клумби біля центрального входу до ліцею ім. Івана Богуна (колишнього Суворовського училища). Неперевершений Саша Піпа насунув папаху аж до носа, тільки час від часу задираючи голову, щоб що-небудь побачити, так що підневільно з'являлася паралель iз назвою твору Майна Ріда. Музиканти, контрастуючи з іномарками і новомодними висотками Печерська, зупинилися перед десятками об'єктивів. Олега Скрипку знову обліпили спалахами: востаннє таке було, мабуть, ще на «Країні мрій» або, пригадую, на революційному Майдані, коли Скрипчина дружина Наталка затуляла чоловіка від фотографів, мовляв, почалися проблеми з очима. З того часу Олег перед широкою публікою світився мало, і от нарешті презентував нове відео «Катерина», зняте, між іншим, ще на «похилих травах», тобто давно.

«Якось я запитала одну дівчинку в дитячому садочку, ким вона бажає стати, коли виросте, і яка ж була відповідь? Людиною-павуком! Сказитися можна!! А де ж рідні образи, де наші Синьоочки та Вії, де романтика пращурів?! Цілеспрямовано та свідомо знищуються під корінь», — обурюється Росава. А щоб не точити марно ляси , видає альбом «поза модою і поза часом» — «Колисанки» — який став кульмінацією проекту «Нація починається з колиски».

«Чекайте, якщо він уже тридцять років на сцені, то скільки ж йому?» — чула я в залі здивоване перешіптування. І справді, дивлячись на струнку по-юначому постать Віталія Свирида, важко було повірити, що у квітні він святкуватиме п'ятдесятиріччя. І, здавалося, не було останніх десяти років, протягом яких його ім'я зрідка з'являлося в програмах благодійних концертів (Віталій ніколи не відмовлявся від таких виступів) чи на радіо, де його пісні частенько замовляли у вітальних програмах.

Андрій до війська йшов охоче. І хоч у квітні поховали його тата, вже у жовтні хлопця забрали в армію.
Служба Андрієві подобалася. Якби не сталося того, що у страшному сні не могло наснитися. Хоча недобрі сни весь час не давали його мамі спокою. Тетяна Дмитрівна поїхала у військову частину, щоб відпросити сина у відпустку — якраз мала бути річниця по батькові. Та й Великдень на порозі. Хлопець півроку вже відслужив, може, й відпустять. Командири неохоче, але відпустили...

У ході президентських перегонів 2004 року цей випадок набув особливого розголосу. Адже вбивство 74-річного члена дільничної виборчої комісії (за квотою кандидата у президенти Петра Симоненка) разом із не набагато молодшою дружиною, та ще й за п'ять днів до першого туру збурило не лише Жмеринку — відгукнулось по всій країні. А оскільки агітаційна кампанія сягнула піку, то, ясна річ, знайшлися люди, котрі негайно спробували скористатися трагедією у політичній грі. Щоправда, коли через два дні злочинців знайшли й заарештували, «гравцям» довелось тільки розгублено розводити руками: ні про яку політику не йшлося — то був кримінал, хоч і не зовсім звичайний. Слідство і судовий розгляд тривали більше року, тож тепер, коли Верховний Суд поставив у справі останню крапку, про неї можна розповісти детальніше.