Першими жертвами пташиної зарази в місті на березі Чорного моря стали не кури з птахофабрики, свійські водоплавні і навіть не дикі гуси-лебеді — болячка несподівано вдарила по утриманцях Oдеського зоопарку, начебто захищених від контакту з перелітними носіями вірусу. Кілька днів тому, коли в двох вольєрах ні з того ні з сього почали дохнути папуги та фазани, у співробітників зоопарку з'явилися підозри, що причиною падіжу став «той самий грип», але вірити в це якось не хотілося. Одна річ, коли мор забирає курячі душі в Криму, тримаючи в напруженому очікуванні біди й пташників, і медиків, і зовсім інша річ — коли вірус, який може будь-якої миті перетворитися на вбивцю-мутанта, з'являться у твоєму рідному місті...

На Черкащині молочна криза найбільше вдарила по виробниках молока: як водиться, крайніми знову стали наші селяни — закупівельні ціни на літр молока знизилися в області до 60 копійок. Що цікаво, такі «шалені» гроші пропонують тепер власникам Квіток та Берізок навіть ті молокозаводи, які ніколи не працювали на російський ринок.

Потішний віршований рядок «у гаю пасуться ко...» залишається досить двозначним не тільки для дітлахів, а й для дорослих. Бо оте «ко...» хоча й насправді виявляється коровою, молока іноді дає, немов «ко...» трохи інше. Тобто коза. Однак на тлі обміління «молочних рік» та скорочення дійного поголів'я у господарствах Донеччини є й приємні винятки. Приміром, працівниці філії агрофірми «Агротіс» «Богоявленське» Мар'їнського району минулого року надоїли 5009,3 тонни молока. Від кожної із 750 корів тут отримали по 6679 кілограм. Плюс у порівнянні з попереднім роком становить 1579 кілограмів.

Хмельниччина міцно утримує лідерські позиції з виробництва солоду, який є невід'ємним компонентом пивоварної технології. Достатньо сказати, що кожен третій літр збадьорюючого вітчизняного напою замішаний на інгредієнтах подільського походження. Це й зрозуміло, адже Славутська солодовня має найбільші потужності в Україні, виготовляючи щорічно 75 тисяч тонн продукції. Переконалися у її високій якості ділові партнери славутичан у Румунії, Молдові, Вірменії.

Телефони волинських молокопереробників в усі дні молочно-м'ясної «війни» з Росією «червоні» від дзвінків з Росії. Там хочуть купувати нашу продукцію. Тільки ВАТ «Рожищесирзавод» експортував до Росії 50 відсотків вироблених твердих сирів, а торік це — 2500 тонн (поставки «Комо» ще більші). За останні три роки росіяни закупку українських сирів збільшили втричі, і 60 відсотків їхнього сирного ринку становить український продукт. Волинь продавала в Росію, окрім сиру, масло вершкове, молоко, вершки, кисломолочні продукти.

Червона армія увійшла в Краснодон 14 лютого 1943 року, а вже 16-го дивізійна газета надрукувала замітку про місцеве комсомольсько-молодіжне підпілля, учасники якого були закатовані фашистськими окупантами. Отже, ці замітки можна вважати приуроченими до дня започаткування міфу про «Молоду гвардію». Хоча це не зовсім так — просто кореспондента «УМ» зацікавили дещо інші аспекти в цій історії, на які, наскільки відомо, фахівці уваги не звертали.

Сьогодні і завтра в Україні гостюватиме президент Польщі Лех Качинський. Із формального боку — це пересічна офіційна поїздка глави іноземної держави, приязної до Києва, але з іншого — це візит надзвичайної важливості.
Зауважимо, що це перша закордонна поїздка Качинського після його повернення з Вашингтона, де, серед іншого, обговорювалась і підтримка української демократії та її євроатлантичний курс. Водночас польський лідер відмовився їхати з візитом до Москви, наголосивши, що не проти зустрічі з президентом Путіним, але... на нейтральній території. І йому не залежить, аби це була Варшава. Тож не виключено, що місцем порозуміння може стати саме Київ.

Найкращі і найсучасніші розробки київських проектувальників утілено на станції метро «Вирлиця», яку відкриють напередодні жіночого свята. Таку назву вона отримала завдяки своєму сусідству з мальовничим однойменним озером. Місце її розташування — проспект Миколи Бажана, на перегоні між станціями «Харківська» та «Бориспільська» Сирецько-Печерської лінії. Станція мілкого закладання, з одним вестибюлем, який приєднується до підземного пішохідного переходу через проспект. Утім проектом передбачено й інший вихід — у бік озера. Донедавна на місці станції був резервний комплекс для висадки пасажирів, однак вирішили, що його слід перепрофілювати. Відстань між станціями «Харківська» і «Бориспільська» виявилася завеликою і тому перепроектували комплекс у повноцінну станцію метро. Звісно, попередня забудова не могла не позначитися на архітектурі станції. Її неординарність полягає в тому, що посадкова платформа має вигнуту форму. Для зарубіжних метробудівців це звичне явище, а от у Києві таку платформу зробили вперше.

Якщо в Луганську дивитися не під ноги, а трохи вище голів перехожих, то може скластися враження, що це цілком сучасне місто. Навіть надсучасне — в ньому всюди навішано силу-силенну бігбордів, лайтбоксів та різноманітних «розтяжок». Їх із розрахунку на квадратний метр стільки, що, напевно, такого не зустрінеш у жодному місті Європи, Америки чи Азії. Як і півтора року тому, сьогодні на цих щитах розміщено переважно політичну рекламу, однак є й певна відмінність: сьогодні вже не з кожного дивиться кандидат на прізвище «Тому що». Сьогодні трапляються емблеми партій, які не мають жодного вiдношення до цього кандидата. Хоча й не так часто...

Донедавна інформація про те, яким насправді є енергетичний баланс держави, вважалася таємницею за сімома печатками. Однак тепер, коли енергетичну безпеку зведено в ранг національних пріоритетів, щодо цього можна почути багато чого цікавого і повчального. Скажімо, недавно на одному з «круглих столів» радник Президента України Іван Діяк оприлюдив дані про питому вагу природного газу в структурі енергетичного балансу України, — як виявляється, це 45 відсотків. Отож решту 55 відсотків становлять інші види енергоносіїв, але в якій кількості і за якою ціною — нехай кожен судить про це на свій розсуд. На такі заяви й опираються у своїх дослідженнях наші науковці, зокрема директор Інституту інформатики та управління НАН України Леонід Гамбаров. Пославшись на згадану цифру, він зробив свої розрахунки і дійшов висновку, що на енергетичному ринку «щезають» невідомо в якій чорній дірі десять мільярдів гривень, сплачених населенням за нараховані на нього енергоносії. Отож вкотре можна пересвідчитися: те, як функціонує наш житлово-комунальний комплекс і кого він «підгодовує» коло себе, — це одна із загадок вітчизняної економіки. І таких загадок в українській енергетиці чимало.