Вибрати не можна тільки Батьківщину...

Вибрати не можна тільки Батьківщину...

У Черкасах укотре «вшанували» поета Василя Симоненка. І знову на тій самій вулиці Хрещатик, де міська влада вже 20 років безрезультатно силкується звести пам’ятник автору відомих рядків «Можна все на світі вибирати, сину...».

Скальпелем по паперу

Скальпелем по паперу

...Уперше працювати з папером Ася почала ще в десятирічному віці. З легкої руки своєї мами — черкаської художниці Анни Чуприни. «Тоді наша Ася захворіла й сиділа вдома. Мені треба було йти на роботу й, аби дитина не нудьгувала на самоті, я взяла білий папір, маленькі ножиці й показала їй, як потрібно вирізати витинанки», — розповідає «УМ» Анна Юріївна. Вона пригадує, як розгорнула папір, на якому з’явилося тонке та мальовниче мереживо: очі в малої аж засяяли від здивування. А ввечері, коли мама повернулася з роботи, біля ліжка Асі вже лежала ціла гора паперових витинанок. Анна Юріївна дотепер зберігає ті перші доньчині роботи. Тоді вона не думала, що дитяче захоплення зіграє немалу роль у виборі Асею майбутньої професії. Утім, певно, по–іншому й бути не могло у дитини, батьки якої є художниками і котра змалку пропадала в Черкаській дитячій школі мистецтв, де вони працювали.

Квартирний «прокурор»

Упродовж двох років у Черкасах та області діяла банда «чорних» рієлторів, яка викрадала одиноких людей літнього віку та вивозила їх за місто, утримуючи в неволі й змушуючи переписати на себе свої квартири. Міліції відомо про тридцять таких випадків, п’ять з яких вже доведено. Ватажка банди на прізвисько «прокурор» та активних її членів заарештовано, решту правоохоронці активно розшукують.

Халява до спини

У місті Сміла викрито приватне підприємство, яке три роки наживалося на людських болячках. Один із місцевих підприємців, одержимий легкою наживою, вирішив штампувати тренажери Євмінова. Чоловік орендував склади, на яких обладнав пилораму. І справа успішно пішла.

Дубова шкіра теж болить

Дубова шкіра теж болить

Невідомо хто перший додумався встромити «на щастя» копійку в кору старезного дуба–довгожителя, що росте в Холодному Яру Чигиринського району Черкащини, але нову «традицію» миттю підхопили й інші туристи. «Вже приблизно рік, як така мода з’явилася. Звісно, що для здоров’я дуба шкода від того дуже велика. Бо тріщини в його корі, куди люди встромляють копійки, розсихаються ще більше. Але ж наші заклики цього не робити на туристів зовсім не діють», — обурюється екскурсовод філіалу Холодний Яр національного історико–культурного заповідника «Чигирин» Людмила Калініченко.

«Заріжемо, як барана...»

«Ввечері повернувся з роботи втомлений, тож незабаром заснув на дивані. Дружина з сином у сусідній кімнаті дивилися телевізор. Мене розбудив її крик. Думав, щось вибухнуло в хаті», — розповідає про напад на свою оселю житель села Білозір’я Черкаського району 46–річний Алігусейн Гусейнов.

Безвинно убиті

Двох зарізаних людей — 63–річну Валентину Боймот і її 17–річного онука Юрія Зайченка — знайшли вранці у власній хаті по вулиці Молодіжній, 13 у селі Сунки Смілянського району тамтешні мешканці. В іншій кімнаті люди побачили зв’язану та трохи не до смерті замучену дочку й матір убитих — Наталку. Селяни й викликали правоохоронців.

Кохання «під ключ»

У черкаському парку «Ювілейний», котрий розмістився на живописних дніпровських схилах, закладено символічний камінь Дерева Любові. «Виросте» воно триметрової висоти, а крона в діаметрі сягатиме близько чотирьох метрів.

Продамо «Тигра» в хороші руки

Мешканці села Іскрене, що в Шполянському районі на Черкащині, не можуть натішитися своєю знахідкою: в дамбі, що на краю ставка, на 12метровій глибині вони виявили німецький танк «Тигр». Це не перший трофей селян: як уже повідомляла «УМ», 2004 року тут витягнули німецький танк «Пантера».

Вірність завдовжки у півстоліття

Вірність завдовжки у півстоліття

Це старе фото датоване 1929 роком. На ньому сфотографовані мої дід Микола й баба Марія (крайня праворуч) Стригуни, котрі жили в селі Самгородок Смілянського району Черкаської області. Молоді, закохані, щасливі, із донькою–первістком на руках, у яких попереду все життя, вони дивляться в камеру фотооб’єктива й не відають, що доля складеться не так, як мріється. У 35 років Микола Климович Стригун піде на війну з німцями та навіки зникне безвісти. А Марія Іванівна самотужки виховає й поставить на ноги трьох малих дітей і півстоліття, до кінця свого життя, виглядатиме чоловіка з тієї страшної війни. Така гірка доля моїх прадідів тісно переплетена з історією та стражданнями України...