«Високооплачувана робота для симпатичних дівчат...». Ще зовсім недавно подібні оголошення чернігівці часто зустрічали в рекламних газетах і просто на стовпах. Потім вони раптово зникли, а ще пізніше стало відомо, що вперше в Чернігові відбулися два судових процеси за кримінальними справами, порушеними проти організованих груп сутенерів, які під виглядом комерційних фірм облаштували доставку клієнтам «дівчаток за викликом».
Працівникам столичного управління боротьби з економічними злочинами, разом iз СБУ, вдалося вийти на слід, а згодом викрити і затримати хакера, який «зламував» банкомати одного iз відомих київських банків, тобто виводив iз них цілком конфіденційну інформацію — номери банківських платіжних карток, прізвища та PIN-коди клієнтів банку. Потім він виготовляв на офісному обладнанні дублікати банківських платіжних карток, наносив на них магнітну стрічку, яку кодував відповідно до одержаної інформації, і викрадав iз рахунків громадян чималі гроші.
Наша газета вже повідомляла про бузувірське вбивство в одному з сіл під Полтавою батька трьох малолітніх дітей, яке замовила його... 19-річна дружина, себто мати згаданих чад. Ненька, м'яко кажучи, непутяща. Хоча б тому, що навіть після відповідного «виховання» за допомогою кулаків продовжувала «дівувати». Саме під час не найвишуканішого променаду Південним вокзалом Полтави і знайшла чергового «кавалера» — 27-річного вчорашнього «зека» зі статусом бомжа, котрий, урешті-решт, погодився зробити обтяжену трьома дітками молодичку вдовою...
Двоє юних вінничан із кримінальними схильностями навіть уявити собі не могли, яке щастя може звалитися на їхні голови практично на голому місці. Вони тинялися навколо ринку «Юність», перебиваючись мізерними «підробітками», адже в таких місцях завжди можна то якусь дрібницю у торговців-роззяв поцупити, то в такого шкета, як самі, дрібні гроші відібрати. А то і котрийсь із дружків пригостить дармовим пивком, якщо сам розжився на копійчину.
У пошуках заробітку терплячі і винахідливі українці вже проникли за три моря і тридев'ять земель, аби не голодували сім'ї та діти про всяк випадок здобували вищу освіту. Туди ж, як щупальця спрута, за ними потягнулися вітчизняні кримінальні елементи, щоб і на чужині земляки почувалися, наче вдома, оплачуючи «рідний дах» під закордонним небом. Однак цими принизливими поборами заробітчанські неприємності не вичерпуються. На валюту, добуту українцями виснажливою, інколи найбруднішою працею, від якої відвертаються навіть вихідці з Африки, в Україні чатують, наче пси біля бойні, зграї розбійників. Вони блукають-нишпорять, аби дізнатися, хто і коли одержав із-за кордону грошові перекази чи передачі. Якщо занюхають здобич, починають звіріти «без гальм». Одну з таких небезпечних злочинних груп, котра ночами нападала на помешкання селян у Богородчанському районі Івано-Франківщини, нейтралізували місцеві правоохоронці.
Двадцять років тому на запорізькому автозаводі «Комунар» склалася нештатна ситуація: зник ключ від головного сейфа підприємства, який був незакритим. Слідство не встановило зловмисника, і комунарівці звикли до того, що їхню зарплату щомісяця по кілька днів охороняли візуально. Як вважали керівники автозаводу, в таїну безпрецедентного головотяпства було посвячено вузьке коло посадовців. Тоді, у 1983 році, над замком до унікального сейфа чаклували кращі винахідники і раціоналізатори Запоріжжя (подейкують, ніби слідчі долучали до проблеми навіть маститих зеків з відповідною спеціалізацією — «ведмежатників»). Однак раритетний, виготовлений у ХIХ сторіччі, сейф не розкрив свої секрети. І лишався незакритим. Мізки інженерно-технічного потенціалу адміністрація зосередила на створенні «Таврії». Не до сейфа!.. Додали штатних охоронців — і поставили на проблемі хрест.
Упродовж трьох років після зникнення ключа — жодного інциденту з готівкою. А 10 жовтня 1986 року таки сталося те, що могло (і повинне було!) статися: у ніч на суботу з каси зникло 678 тисяч рублів, уся зарплата «комунарівців»!
Дільничного Орджонікідзівського райвідділу міліції Запоріжжя Анатолія Руденка підняли вночі, аби підключити до роботи оперативно-слідчої групи. Міліцейське начальство лютувало. Генсек Михайло Горбачов поставив українському партбосу Володимиру Щербицькому ультиматум — негайно знайти прогавлений «лимон» — і відрядив до Запоріжжя десант силовиків на чолі з міністром МВС Іваном Гладушем (пану Івану виділили кабінет в актовій залі Комунарського райвідділу міліції, купу телефонних апаратів — аби міг будь-якої миті доповісти обом столицям про хід розслідування).
Нишпорки відпрацьовували з десяток версій, найприйнятнішими вважалися дві: вкрадені рублі заховано десь поряд, на території «Комунара», або ж вони надто далеко для того, аби повернути до заводської каси. Основні сили зосередили на першій з версій. До «зачистки» території був долучений і молодший лейтенант Руденко.
— Бачили б ви тоді наших генералів і полковників, — згадує Анатолій Анатолійович. — Чорніші ночі!.. Усім перепадало «на горіхи». За своїм масштабом запорізька крадіжка блідла на тлі тільки єреванської: у столиці Вірменії з банку поцупили півтора мільйона рублів. На весь Союз — два скандали! Тож наше начальство не панькалося з підлеглими: ледве не щогодини — розборки, чоловіча розмова без особливого добору висловів... Не мали вихідних, безсонні ночі валили з ніг: Кремль і Київ вимагали, здавалося, неймовірного — за кілька днів знайти гроші і того, хто їх вкрав.
Анатолій Руденко і його колеги обнишпорили, здавалося, всі помешкання, лази-перелази. Інтуїтивно він зайшов у гараж. Хтось зi слідчих йому тоді нагадав, що вони ж тут уже були. А він пропустив повз вуха почуте. На той час на руках була схема комунікацій «Комунара», добута, до речі, з великими потугами, розповів авторові цих рядків слідчий. Коли Руденко зробив такий запит дирекції, йому відмовили. А шукати у «підземці» методом «тику» — безглуздя. Довелося викликати на зв'язок Київ, і лише після втручання прокурора України бажана схема комунікацій потрапила до рук слідчих.
Отож Анатолій Руденко спустився у підвальне приміщення, де проходила теплотраса. Спека — нестерпна. Змушений був піднятися нагору, вдягнути спецкостюм і обмотати фірмові черевики. Тоді подумалося: а як же вони «вже оглядали»?.. Пройшов із десяток метрів і побачив сліди!.. Просто так «дефілювати» у підземеллі, де нестерпна суха пара, ніхто б не відважився. Молодший лейтенант відчув, що він за крок до того, аби стати лейтенантом.
Лейтенантом, щоправда, він ніколи не став. Однак саме Анатолію Руденку пощастило знайти поцуплений майже «лимон» рублів. Два мішки з новенькими купюрами зловмисник приховав у ямі з будівельним сміттям. Майже півтора центнера грошей: в одному мішку — сімдесят два кілограми, в другому — шістдесят вісім.
— Можете уявити, з яким виразом обличчя я доповів нагорі Прудиусу (нач. слідчого відділу. — Авт.) про знахідку! Той негайно відправив мене вартувати мішки, — розповів «УМ» Анатолій Анатолійович. — Довелося мені пріти довше, ніж я гадав. Викликана додаткова група фахівців-оперативників чомусь запізнювалася. Хіба ж не дивно, що тоді наші хлопці втрапили в аварію? Немов хтось влаштував халепу, щоб пригальмувати розвиток подій.
Аби спіймати зловмисників, мішки залишили на місці, підмінивши гроші на пачки паперу. Спрацювало! Навіть не пручався 32-річний Микола Гордієнко, мешканець селища Кушугум, що на південній околиці Запоріжжя. Той самий, що з початку слідства викликав у Руденка підозру. Гордієнко не був стороннім на «Комунарі», працював... начальником караулу. Коли прибули слідчі, він передав куті меду, обшукуючи прибульців, наказуючи охоронцям стежити за діями «мєнтури». Руденко особисто доповів про це міністру Гладушу. Та припущення молодшого лейтенанта до уваги не взяли. А дарма!..
Суд над крадієм відбувався у заводському Будинку культури (цей БК і досі слугує осередком духовності АвтоЗАЗу). Головував суддя Верховного Суду України за участі двох місцевих засідателів. Феміда також, очевидно, квапилася поставити крапку в скандалі. Багато лишилося так і не з'ясованим, вважає донині Анатолій Руденко. Зрештою, не лише він сумнівається у щирості Миколи Гордієнка, котрий запевняв, що ніхто до викрадення не причетний: самотужки, мовляв, викрав ключ (це реально), знайшов місце для схованки (також не байка), відключив сигналізацію, переблокував пульт, зайшов до каси, виніс гроші... А ось це все без бодай одного спільника начальнику караула не вдалося б...
Анатолій Руденко акцентує на такій «дрібничці»: якщо Гордієнко діяв один, то для чого йому було сім з лишком тисяч ховати в іншому місці (суму, адекватну на той час вартості майже двох «Таврій», слідчі знайшли неподалік «грошовитої» ями)?.. Від когось таки приховував!..
Феміда повірила зізнанню кушугумця (з цього селища родом був не тільки Гордієнко, а ще кілька охоронців автозаводу!) і оголосила вирок: розстріл. Невдовзі пленум Верховного Суду пом'якшив кару — п'ятнадцятирічний термін ув'язнення. Завершився строк у 2001 році, і автор цих рядків намагався розшукати сліди Миколи Гордієнка. Заступник сільського голови Кушугума Наталія Бережна підтвердила: «Є у нас Микола Гордієнко. Та це хороша сім'я... Нічого такого я не чула...». Невже той самий? Я відмовився від наміру поконтактувати з чоловіком, котрий навряд чи сказав би щось нове.
«Свої» терміни ув'язнення одержали тоді касир і начальник фінуправління «Комунара». А на пана Руденка посипалися відзнаки. Так, молодший лейтенант не став лейтенантом, бо йому відразу присвоїли звання капітана. Міністр Гладуш руку слідчого, що вигребла з-під сміття майже мільйон рублів, озолотив годинником «Побєда» («Він і досі цокає», — радо зауважив Анатолій Анатолійович під «завісу» нашої розмови). Новенькою «преміальною» «Таврією» Руденко поїхав оглядати трикімнатну квартиру, виділену йому в Хортицькому мікрорайоні...
Зрештою, не все так безхмарно було і в його житті. Судячи з перебігу подій, когось із колег, вірогідно, «жаба душила». Бо ж і чин майора Руденку присвоїли достроково. Заздрили колеги «по-чорному», зізнається пан Анатолій сьогодні. Намір змінити місце роботи здійснив після інциденту, що трапився на роботі. Годі натякати, хто міг поцупити в майора Руденка «Таврію» від МВС; коли ж це сталося, то картку на розшук легковика «колеги» виставили за три з лишком тижні після викрадення!.. «Цього я не стерпів і подався на «Запоріжсталь», — каже Анатолій Анатолійович. — І досі очолюю охорону комбінату».
Цими днями в майора, на жаль, додалося часу для спогадів. «Жигулі» Руденка різко пригальмували (спереду сталося зіткнення машин), і задній легковик «в'їхав» у салон його авто. Не обійшлося без переломів. Та пан Анатолій певен, що, одужавши, ще прислужиться як охоронець. Досвід — дійсно, будь-хто позаздрить.
Лише шість годин знадобилося співробітникам столичного УБОЗу, щоб звільнити заручника — 23-річного мешканця Чернігівської області, за якого невідомі вимагали 1000 доларів.
Про викрадення у міліцію повідомив брат заручника. Мовляв, за звільнення родича зловмисники вимагають викуп і пропонують не звертатись до міліції, інакше поквитаються із заручником. Звільненням полоненого зайнялися співробітники УБОЗу.
Така нечувана трагедія сталася в Кривому Розі. Тим більше дивує її місце — зал гральних автоматів «Невада», розташований у гамірному районі. Досить сказати, що того дня через нього пройшло до чотирьохсот відвідувачів. Але близько 23-ї години було малолюдно. Саме тоді й сталася трагедія.
Хоча відповідних етнографічних досліджень ніхто не проводив (а якщо й проводив, то забув оприлюднити результати), серед значної частини обивателів побутує думка, буцімто євреї є мало не еталоном хитрості та спритності y справах, що стосуються чужих гаманців. Важко сказати, на чому вона грунтується — немає більш стійких інтернаціоналістів, ніж шахраї усіх мастей. Утім немає сенсу переконувати цих людей, але, може, їх потішить наступна історія, де саме євреї виступають як жертви аферистів, причому приналежність до богообраного народу була обов'язковою. А проти них діяв цілком інтернаціональний «дует». Щоправда, не зовсім традиційний.
Серед виробників так званої контрафактної продукції, судячи з усього, найбільшою популярністю — після горілки, звичайно — користуються акумуляторні батареї. Принаймні прес-служба Управління СБУ в Луганській області вже втретє за останні рік-півтора повідомляє про викриття співробітниками Служби підпільного цеху з виробництва таких батарей.
