У День Конституції в Києві було закладено пам'ятник гетьману Пилипу Орлику. Як відомо, його вважають автором першої у світі Конституції. Цей документ був укладений майже на триста років раніше, аніж нинішній Основний закон України, — 5 квітня 1710 року. Повна назва — «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького». Тож невипадково пам'ятник Орлику вирішили закласти саме цього дня. В церемонії, зокрема, взяли участь Прем'єр-міністр України Юрій Єхануров і київський мер Леонід Черновецький.

На вівторковій сесії Запорізької міськради депутати від Партії регіонів діяли за принципом «Нахабство — друге щастя». І «обламалися» у своїх намірах. Вони мали однодумців лише у включенні до порядку денного питання про «мовну солідарність» із Донбасом і Луганщиною, Севастополем і Харковом (а тепер уже й з Алуштою. — Ред.). Попри те, що кілька років тому Феміда Запоріжжя за поданням прокурора вже скасовувала рішення сесії щодо підвищення статусу російської мови, місцеві депутати вирішили наступити на ті ж самі граблі. Поки що синців собі не набили. Бо впродовж трьох годин дискутували з приводу іншого питання — у який спосіб розподіляти портфелі?

Цього тижня стане остаточно відомо, чи відбудеться «угода століття» — об'єднання двох найбільших у світі сталеливарних компаній — «Арселор» і «Міттал стіл» — у єдину гігантську структуру, яка буде беззаперечним світовим лідером металургійної промисловості. Цього дня рада акціонерів європейської компанії вирішить, чи приставати на об'єднавчу пропозицію індійського мільярдера Лакшмі Міттала. Напередодні рада директорів «Арселору», який виробляє метал для кожного другого автомобіля в Європі, рекомендувала своїм акціонерам погодитися на умови «Міттал стіл». Хоча цей металургійний серіал усім уже вельми набрид, але, за великим рахунком, навряд чи росіяни з «Сєвєрсталі» (а саме вони не так давно нібито схиляли «Арселор» на свій бік) завадять злиттю люксембурзької марки з індусами. Якщо так, Лакшмі Міттал отримає 43 відсотки акцій «Арселору» й три місця в об'єднаній раді директорів, «Арселору» відійде чотири крісла. При цьому головою ради «Арселор-Міттал» стане нинішній глава ради люксембуржців Джозеф Кінш.

На питання, що ж буде з цінами на газ для Білорусі з початку наступного року, не може відповісти жоден чиновник. Обстановку таємності, в якій ведуться переговори за умовами контролю Росією білоруської системи транзитних трубопроводів «Бєлтрансгазу», порушує лише російська газета «Коммерсант». Навіть працівники «Бєлтрансгазу» визнають, що чекають підсумків переговорів свого керівництва з «Газпромом». Дуже ймовірно, що ціна на газ на 2007 рік буде визначена ближче до зими (деякі експерти називають грудень 2006 року). Вочевидь, доти триватимуть непрості переговори і політичний торг не тільки і не стільки між «Газпромом» і «Белтрансгазом», скільки між лідерами обох держав.
Нагадаємо, що газова епопея почалася 30 березня, коли , ледь поздоровивши «бацьку» з черговим переобранням на вищу державну посаду , Москва відразу піднесла йому «подарунок»: голова «Газпрому» Олексій Міллер попередив про підвищення цін на газ для Білорусі «до рівня середньоєвропейських». Середня ціна газу для Європи становить 235 доларів за тисячу кубометрів, тоді як Білорусь купує його по 46 доларів.
Керівники «Газпрому» не раз заявляли, що ціна для Білорусі з 2007 року повинна бути, як мінімум, утричі вища за нинішні 46 доларів. Президент Лукашенко каже, що оптимальним буде підвищення ціни до 52 доларів. Утім це лукавство — білоруські експерти говорять, що ціна в 100 доларів за тисячу кубів для білоруської економіки може виявитися прийнятною.

Боюся, що літній відпочинок — не для мене. Свого часу я був цілком успішним науковим співробітником, міг упоратися з виробничими справами, їздив по фестивалях авторської пісні, грав у інтелектуальні ігри — і на все вистачало часу, хоча о 8.30 мусив бути на робочому місці. Нині ж теоретично можу хоч цілий день анічогісінько не робити. Будильник не дзвонить, начальник не контролює, а часу катастрофічно бракує. Купа цікавої роботи, але не зрозуміло, коли за неї братися. Про відпустку в традиційному розумінні не може бути й мови. Востаннє відпустку я мав у 1990 році. Правильно казав мій товариш Гоша Васильєв, який став першим головою демократичного райвиконкому в Москві: «І ти, Борю, залишиш роботу, на яку приходять по дзвінку і з якої по дзвінку ідуть. А залишивши, ніколи не повернешся».

Для популярного телеведучого Ігоря Пелиха слова «відпочинок» і «відпустка» жодним чином не асоціюються з літом. Найоптимальнішою відпочинковою порою року для нього є зима, а найулюбленішим відпочинковим пейзажем — будь-які гори. Це єдине, в чому не збігаються Ігореві інтереси з інтересами його сім'ї. Дружина і діти віддають перевагу літньому відпочинкові на теплому морі.

Ще одну порцію серіального «мила» підготувала Росія. Режисер Олег Фесенко («Якщо наречена відьма», «Даша Васильєва-2») екранізував сучасну історію з філософським напилом від класика детективного жанру Георгія Вайнера («Ера милосердя» — екранізований під назвою «Місце зустрічі змінити не можна», або книжки «Візит до Мінотавра», яка також стала основою однойменного телесеріалу). Назва кримінального детективу, який можна подивитися в ефірі каналу «1+1» — це парафраз відомої сентенції з трактату Соломона «Знання примножує скорботу». Георгій Вайнер розмірковує над долями «нових росiян», простежує їхнiй життєвий шлях iз дитинства і навіть якоюсь мірою співчуває їм.

«Коли на захист Акта 30 червня 1941 року ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно сильної армії, бо так склалися умови, — ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло, нi за яких умов цього не заперечити, не відкликати, витримати до кінця», — роз'яснював позицію ОУН Ярослав Стецько, якому на час проголошення Акта відновлення держави (де він очолив уряд) було всього 29 років.

Ми так довго стежили за баталіями чемпіонатів Європи й світу, перебуваючи у ролі сторонніх спостерігачів, що й досі важко звикнутися з думкою: Україна представлена на найбільшому турнірі найпопулярнішої на планеті гри. Причому не тільки відбуває відведену їй роль новачка на світській тусовці, а й доволі впевнено, на свій манер, крокує дистанцією «мундіалю». З усіх дебютантів світової першості у Німеччині лише Україна й Гана зуміли пробитися до 1/8 фіналу, тоді як Того, Ангола, Кот д'Івуар, Тринідад і Тобаго не спромоглися вийти з групи. До речі, збірній СРСР востаннє це вдавалося ще у 1986 році, коли основу тієї команди складало київське «Динамо». Про національну команду Росії взагалі помовчимо... А ось команда Блохіна дісталася чвертьфінальної стадії з першої ж спроби. Успішніше виступала лише збірна Хорватії, яка у 1998 році сходу взяла бронзові медалі чемпіонату світу.