Українські глядачі добре пам’ятають цього чоловіка з копицею сивого волосся, з хитрувато примруженими очицями з передач Савіка Шустера чи «Свободи слова».

Чомусь нагорі піраміди
вигулькує щось тьмяно-блякле,
хоча в синьо-жовтій хламиді...
Й радіємо ми з переляку.

Чому так відбувається? Тому що у київських історичних будівель є власник (яке-небудь чергове ТОВ), але немає господаря. Господарем же мало б бути місто, в особі, зокрема, його мера. Але той надто захопився фрейдівською похвальбою розмірами, тому все довкола й горить синім полум’ям.

Хохол... Це слово — на язиці кожного московита, в газетних статтях, виступах, написано на парканах і навіть якось випадково трапилась московська газета, де назву нашої Руси-України означили як Хохландія.

Із цих слів починається майже кожен виступ наших можновладців. І не має значення, що це переконання — фальш або ж пристосуванство до певних обставин. Головне тут — «глибоке переконання».

Не хились, не журись,
як у лузі червона калина.

Мій дід, Семашко Михайло Іларіонович, народився в Білорусії, в селищі Іванець Мінського повіту. Дід любив свою батьківщину, добре знав білоруську мову, спілкувався з родичами і знайомими тільки рідною мовою.

Критика несподіваного опонента в соцмережі генерувала необхідність висловити власну думку з приводу однієї психологічно-світоглядної проблеми, яка домінує в політиці, відлунює в суспільстві і перекочувала в соцмережі...

Батьки, їхні діти й онуки —
Селянська родина уся —
До ниви в любові прикуті,
Як матір їм — рідна земля.

Останні сiм років мого життя нерозривно пов’язані з Олексієм Долею. Хоч знайомі значно давніше, але тісно спрацювалися зараз. «Майстер-клас», «ПроОбраз», «Культ предків» ми знімали разом.