Раніше засуджений 45-річний кримчанин Сергій Суворов «сколотив» цю групу ще п'ять років тому. Вочевидь, не до душі йому припало життя на свободі, хоч начебто були всі підстави з минулим зав'язати: дружина-вчителька, дитина налаштовували на сімейний лад. Отож, залучивши трьох молодих хлопців, недавній зек став генератором ідей добування легких, як для них, грошей. Спершу об'єкти для розбійних нападів чи просто крадіжок вираховували на території Верхньодніпровського району, а потім поступово переключилися на сусідній Дніпродзержинськ.

Сценарій «операцій» був простий і перевірений: хтось, відволікаючи господаря будинку, заводив із ним розмову, решта тим часом непомітно проникали в дім, забирали те, що можна взяти, й зникали. Жертвами крадіїв ставали переважно люди похилого віку. І на розмову вони пристають охоче, і не такі прудкі, аби швидко відреагувати, якщо щось запідозрять. Так діяла компанія, коли заставали хазяїна на подвір'ї або удома. Якщо ж ніхто не відгукувався, просто зламували замок і — винось!

Трагедія сталася у Рахівському районі, що на Закарпатті. На свою батьківщину приїхав «відтягнутися» запорізький бізнесмен Ш. Для людей такого штибу без вояжу барами — який кайф? На одній з АЗС розпалений спиртним молодик влаштував дебош і на очах кількох міліціонерів продірявив кулями мікроавтобус, власник якого чимось не сподобався 35-річному гостю із Запоріжжя. Затим в одному з барів Ш. з друзяками нарвався на таку ж «круту» компанію. Під час бійки вирішив збити гонор суперникам і вистрелив у повітря. Погасло світло. Тієї миті повз бар проходив, на свою біду, 32-річний Юрій Мазар, «старлей» Рахівського райвідділу міліції. Одягнений у цивільне, без зброї, він усе ж таки повівся як професіонал — увійшов до бару і крикнув: «Припиніть бійку! Міліція!». На голос полетіла «сліпа» куля.

Питання на засипку. Як мали відреагувати донеччани, якби солідний пан став на вході до одного з міських підземних переходів і почав голосно пропонувати купувати тут приміщення для торгівлі? Причому за стійкими розцінками — з приватних підприємців по 500 доларів щомісяця.

Історія почалася ще в середині 2002 року, коли до вінничанки Г. звернулися кілька жителів області з проханням допомогти їм поїхати на роботу у Великобританію. Мовляв, ви вже там побували, посприяйте й нам, а ми вже в боргу не залишимось. Відгукнувшись на це прохання, Г. зв'язалася із знайомою киянкою, яка свого часу допомагала їй самій відкрити візу. Та погодилася, але виставила додаткові умови: має бути організована група не менш як 30 чоловік і всі бажаючі мають бути студентами навчальних закладів системи Міністерства аграрної політики.

Шахтарське місто Антрацит важко назвати культурним або хоча б промисловим центром. Навіть у межах Донбасу. Однак щось таке невловимо «центральне» присутнє в його атмосфері. Ознакою чому є вже друга (за останні три роки) успішна операція Управління СБУ в Луганській області з викриття організованого злочинного угруповання, яке спеціалізувалося на продажу за кордон «живого товару». Утім особливо дивуватися не доводиться — в місті та на його околицях позакривали не тільки шахти, а й інші промислові підприємства. А виживати місцевому люду якось же треба. От і виживають, хто як може. І завжди знаходяться такі доброзичливці, хто готовий і пораду дати, й допомогти із працевлаштуванням. Дещо, правда, специфічним.

Було вже близько десятої вечора, коли російські митники на Пролетарському посту автопереходу Колотилівка—Покрівка — на дорозі з Сумщини на Бєлгород — почали перевіряти документи водія. Потім прискіпливо оглянули машину. Водій занервував. І на прохання інспектора дати оглянути запасне колесо в багажнику, начебто повернувся до салону взяти ключі, а натомість за мить завів мотора і зірвався з місця, на ходу зачиняючи дверці.

Яке «щасливе» дитинство у тих дітей, батьки яких люблять прикладатися до чарки, уявити неважко. Як і те, який відбиток накладає на них виховання батьків-алкоголіків. Нерідко найрідніші люди, які проміняли родину на 100 грамів оковитої, стають для власних дітей найжорстокішими у світі. І тоді життя в батьківському домі перетворюється на справжнє пекло.

«Що таке порушення кримінальної справи сьогодні? Приходить, припустимо, до старшого лейтенанта Іванова його приятель, бізнесмен, і каже: «Слухай, треба конкурентів порвати...» А Іванов йому у відповідь: «Ну, сідай, пиши заяву...» Той сідає й пише заяву, що, приміром, не подобається обличчя керівника конкуруючої фірми. Старший лейтенант Іванов порушує кримінальну справу. А це надає йому право провести необхідні слідчі дії. Так, для обшуку вимагається постанова суду, але для огляду місця пригоди санкція не потрібна. І для вилучення речових доказів — теж. А речовими доказами можна вважати і документи, і гроші, і рахунки. Все, фірму паралізовано. Зрозуміло, що кримінальна справа перспективи не має, але й фірмі кінець...» Ці слова належать уже колишньому Генеральному прокурору України Святославу Піскуну. Проте мало хто й тепер не вважає за доречне відправити їх «та до Бога».
Звісно, покопавшись в аналах правосуддя, можна немало яскравих прикладів для ілюстрації сказаного екс-Генпрокурором знайти. Однак справа, яка розглядається у Жовтневому районному суді Дніпропетровська, навіть на такому тлі здається переконливою особливо.

Нечувана для невеличкого райцентру біда звалилася на Пологи у липні. На околиці міста було знайдено труп 15-річної школярки з ознаками фізичної наруги і згвалтування (її ровесниця вирвалася з пазурів смерті випадково). Садиста наступного ранку потягнуло на місце злочину, де він і був затриманий. Справу почав розглядати обласний апеляційний суд. На лаві підсудних — 22-річний Сергій Ткаченко...