Учора стало остаточно відомо, що в катастрофі гелікоптера Мі-8, що сталася ввечері 11 вересня неподалік Владикавказу, загинуло 12 офіцерів штабу Північно-Кавказького військового округу, зокрема і три генерали та шість підполковників. Ще чотирьом пасажирам військового гвинтокрила пощастило вижити, але, за повідомленням агенції «Інтерфакс», вони перебувають у шпиталі у важкому стані.

Поки в сесійній залі вирішуються питання порядку денного, за її межами кипить робота з розширення «антикризової» більшості до «Коаліції національної єдності» за рахунок вступу «Нашої України». Учора депутати-«регіонали» розповідали журналістам, що вже фактично напрацьований проект оновленої коаліційної угоди (за основу взято вже підписаний ПР, комуністами та соціалістами документ, до якого внесені правки «нашоукраїнців») разом із протоколом розбіжностей, і обидва документи винесені на розгляд робочої групи.

Хоч коаліційний уряд працює вже більш як місяць, рясний «кадропад» не вщухає. Ба більше, Прем'єр-міністр Віктор Янукович заявив, що невдовзі ротації можуть пройти і на місцях, в обласних та районних адміністраціях. Керманич уряду вважає, що у відставку мають подати ті «губернатори» і керівники РДА, котрі представляють партії, які програли вибори і перебувають у складних стосунках із депутатськими більшостями місцевих рад.

Ще на початку цього року — 23 лютого — міністр оборони Анатолій Гриценко, окрім привітань із Днем захисника Вітчизни, зробив чимало заяв. Серед іншого він повідомив, що військові засоби масової інформації очікує серйозне реформування, як i військо в цілому. Один із перших кроків — відмова Міноборони від підготовки військових журналістів, адже європейський досвід засвідчує, що у відкритому суспільстві варто покладатися на професіоналізм цивільних журналістів. «Журналістика — це творча професія, а вдягнувши на людину форму, у ній вбивають професіонала», — сказав тоді міністр. Гриценко не виключив, що буде скорочено деякі військові ЗМІ, які працюють неефективно і перевантажені надмірною чисельністю особового складу. Перспектива реформування, на думку глави Міноборони, полягає у створенні одного видавничо-інформаційного холдингу, в якому будуть сконцентровані інформаційні підрозділи та матеріальні засоби.
Минуло півроку, реформа військових ЗМІ за сценарієм Гриценка триває. Звісно, є й невдоволені. Водночас існують підозри, що таке реформування дає військовому керівництву можливість поставити військову журналістику під повний контроль, аж до запровадження цензури та «зачистки» власних лав від тих, хто не хоче «писати те, що треба». Принаймні так стверджує журналіст Центральної телерадіостудії МО Ігор Рудич, який навів «УМ» кілька прикладів. Рудич, відомий своїм спротивом цензурі в МО ще в кучмівські часи, вважає Міністерство оборони незаперечним передовиком у згортанні свободи слова та викручуванні рук військовим журналістам.
З проханням прокоментувати ці обвинувачення по пунктах ми звернулися до начальника Управління прес-служби МО Андрія Лисенка. Фактично між двома військовими журналістами, за сприяння «УМ», відбулася певна заочна дискусія. Хто з них має рацію та чи є цензура у Міноборони, пропонуємо зробити висновки самим читачам.

Пригадується, коли я вперше ознайомилася з думкою відомої журналістки з газети «Дзеркало тижня» Юлії Мостової про те, що у газетярів немає свободи слова, а є лише свобода вибору, то не відразу зрозуміла, про що йдеться. Здавалося, існують закони, які покликані захищати інтереси ЗМІ у їхньому прагненні інформувати громадськість про все, що відбувається в суспільстві: держава виділяє кошти на підтримку місцевої преси, будь-яка цензура заборонена — ось вона, жадана свобода. Найкраще становище у «районок»: їм допомагають співзасновники, які й дотацію надають, і за висвітлення матеріалів про свою діяльність платять, і про поліпшення матеріальних умов редакції дбають. Це вам не приватне видання, яке мусить на шматок хліба насущного заробляти самотужки. У дружніх обіймах держадміністрації та районної ради можна почуватися затишно та спокійно, розповідаючи, якими проблемами переймається громада та що нового відбувається навкруг. Одначе чомусь не поспішають «районки» на весь голос говорити правду. І не тому, що їм немає чого сказати. А тому, що часто-густо обійми співзасновників виявляються міцними, немов обценьки, й лише деклараціями норм закону їх не подолати. Особливо відчутними їх зробила близькість політреформи.

«Уперше в історії України!» — таким голослівним майже закликом анонсувалося проведення на Миколаївщині молодіжного Форуму. Правда, цей захід у курортному селі Коблеве вже проходить другий рік поспіль, проте вперше на ньому, і вперше в Україні, як запевняли організатори, мала розроблятися модель національної ідеї України. «Саме молодь повинна розробляти національну ідею. Тому що саме молоді з нею далі жити», — не надто оригінально пояснював мету триденної тусовки понад двох тисяч студентів із практично всієї України ініціатор Форуму голова Миколаївської облдержадміністрації та керівник обласного осередку «Нашої України» Олександр Садиков.

У серпні наступного року Київ перший із пострадянських теренів прийматиме чемпіонат світу зі спортивного орієнтування. Цей неолімпійський, але доволі популярний вид спорту за більш ніж сто років свого існування захопив своєю «мудрістю» мільйони прихильників в усьому світі. Не-дарма ж його називають «грою в шахи на бігу з перешкодами». Минулого місяця символічну естафету світових першостей українській столиці передало данське місто Орхус.

Так склалося, що в родині Черепах нежіночим видом спорту захопилася якраз слабка стать. Мешкають вони неподалік спорткомплексу ВАТ «Мотор Січ». Спершу на тренування ходила Любов Черепаха, а коли помітила, що донька вдома час від часу також береться за гирі, почала брати з собою і Віту.