В Україні кожна п’ята сім’я готова обмірковувати можливість прийняти в родину дитину–сироту. Це свідчить про те, що в нашому суспільстві формується нова культура усиновлення, змінюється ставлення до самої проблеми, яка ще донедавна замовчувалася. Виступаючи вчора на Всеукраїнському форумі усиновлювачів, Президент Віктор Ющенко сказав, що реформа системи опіки та піклування, здійснена в Україні від 2005 року, продемонструвала найкращі результати на пострадянському просторі. Справді, якщо 2005 року, коли реформа в цій сфері щойно починалася, у сімейних будинках виховувалося всього 1313 дітей, у 2006 році — 1302 дитини, у 2007 році — 2154 дитини. За десять місяців 2008 року таких дітей 2049.

Через недбалість медперсоналу під час пологів моя тітка втратила немовля. Наступні спроби завагітніти завершилися операціями, після яких прозвучав жорстокий вердикт лікарів: матір’ю вам більше не стати. Тітонька ж понад усе мріяла про дітей. Тоді, у 80–х, можливості репродуктивної медицини були доволі скромними. Залишався один шлях — усиновлення.

З керівником громадської організації «Схід–Захід» у Каталонії Володимиром Федюком ми познайомилися цієї осені у Барселоні. Пан Володимир приїхав до Іспанії вісім років тому, і хоча за цей час зумів повністю адаптуватися до нових реалій, «вписатися» в інший життєвий розклад, проте, залишивши Україну, він її не залишив. Ця людина концентрує навколо себе безліч справ української громади Каталонії, завжди у курсі останніх подій і не на словах, а конкретними справами дбає про налагодження контактів і між заробітчанами, і між двома країнами.

Зовнішнє незалежне оцінювання стало найуспішнішою реформою, яку вдалося здійснити в освітній сфері за останній час. Такого висновку дійшли учасники «круглого столу» за участі керівників і провідних фахівців освітянської сфери. Зокрема, наголосили учасники зібрання, система ЗНО стає запорукою об’єктивного оцінювання знань випускника і подолання корупції під час вступу до вищих навчальних закладів. Хоча, безумовно, потребує удосконалення.

За свою 20–річну кар’єру Олена Вітриченко досягла багатьох вершин у спорті, перші кроки в якому зробила ще чотирирічною. Вона виграла понад 500 медалей, стала дев’ятиразовою чемпіонкою світу, 12–разовою чемпіонкою Європи, бронзовою призеркою Олімпіади в Атланті, чотириразовою переможницею міжнародних турнірів серії Гран–прі. Коли 2000 року після Олімпійських ігор у Сіднеї Вітриченко вирішила завершити спортивну кар’єру, багато хто думав, що вона жартує. Хоча, за словами Олени, рішення не було несподіваним, і турнір у голландському Девентері став її останнім офіційним виступом. Проте дівчину не спіткала майже невідступна в таких випадках депресія і професійна «ломка» спортсменів, раптом позбавлених звичних атрибутів слави. Можливо, тому, що її душевний простір незабаром заполонило кохання... Олена вміло уникла переслідувань ласих до сенсацій таблоїдів, причинивши за собою двері у світ «моє персональне щастя». Крізь якісь шпаринки до її шанувальників пробивалася інформація, що Олена стала мамою, що залишила Україну, організувала власну школу. Мою ж професійну цікавість, як це нерідко буває, допоміг задовольнити інтернет. Причому абсолютно випадково...
Ті, хто зареєстрований на сайті «Однокласники», знають, що в рубриці «друзі друзів» іноді може виринути хтось добре знайомий тобі, кого ти й не сподівався побачити. Так одного дня я «зустріла» на своїй сторінці Олену і дізналася, що вітчизняна королева художньої гімнастики живе нині в іспанському містечку Льйорет де Мар, неподалік Барселони. Відправила повідомлення, що незабаром можу бути в тих краях і хотіла б зустрітися для інтерв’ю. Відповідь не забарилася: «Будете у Барселоні — телефонуйте!». І я подзвонила...

Сирітство — одна з болісних і, на жаль, невичерпних проблем у державі. Бо на зміну одним покинутим дітлахам, хоч як прикро, приходять інші. Утім в останні роки у цій сфері спостерігаємо позитивні тенденції. Якщо 2005 року в прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу виховувалися 1313 дітей, то цього року їх 6200. У 2005–му за рік українці всиновили 1419 хлопчиків і дівчаток, 2008–го ця цифра наближається до 2000. Цілком можливо, що вже з першого січня наступного року показник всиновлення стане значно оптимістичнішим: Верховна Рада ухвалила закон про державну підтримку сімей, які всиновили дитину з числа дітей–сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Останні два тижні можна взагалі назвати реформаторськими в цій царині: окрім закону, маємо дві постанови Кабінету Міністрів, які мають регулювати порядок діяльності органів опіки й піклування і порядок усиновлення та нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей.
Людмила Волинець, директор Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, називає ці події по–справжньому знаковими.

Першого жовтня у світі відзначають як Міжнародний день людей похилого віку. Спеціально до цієї дати Житомирський обласний центр здоров’я провів деякі дослідження демографічного зрізу і гендерної ситуації в нашій державі. Як з’ясували фахівці центру, середня тривалість життя в Україні становить нині 67 років. Крім того, українські чоловіки топчуть ряст менше за жінок — у середньому 61,5 pоку, тоді як представниці прекрасної статі живуть 73,4 pоку. Для порівняння — у країнах Східної Європи в середньому життя людини триває більше на 4—5 років, а в країнах Західної Європи — майже на 11—13 років.

Рейтинг ВНЗ «Компас» цікавий тим, що заснований на думці роботодавців. Він став, по суті, першим загальнонаціональним рейтингом, який враховував відповідність знань і навичок випускників вітчизняних ВНЗ запитам ринку праці. Ідея проекту належить компанії «Сістем Кепітал Менеджмент» (СКМ) і добродійному фонду «Розвиток України» у рамках проекту «СКМ — вузам».

Модні ранці, парадна форма, зворушливі банти і стильні зачіски... «Перший раз у перший клас», безумовно, не тільки запам’ятовується на все життя, а й викликає цілий спектр різноманітних емоцій у малюка, який ще вчора безтурботно бавився в пісочниці і «досліджував» калюжі, а нині має опановувати непросту науку спілкування з однокласниками та вчителями, призвичаюватися до нового режиму дня і разом із шкільною формою приміряти новий соціальний статус — «учень». І щоб ці яскраві емоції органічно перейшли в спокійне і зважене русло шкільних буднів, батькам, як і вчителям, не можна забувати про деякі «золоті» правила.

Попри те, що фестиваль лише набирає обертів, він уже встиг прикувати до себе увагу з боку громадськості, туристичних, курортних організацій і керівників різних регіонів України. Попередні два творчі з’їзди журналістів, які висвітлюють туристичну тематику, відбувалися на Сумщині (курорт «Буймерівка») та Івано–Франківщині — «Буковель». Цього року відразу кілька регіонів пропонували прийняти в себе фестиваль. Вибір зупинився на Херсонщині.