Слідчий відділ польського Інституту національної пам'яті, що в Катовіцах, вислав справу в 63 томах, у якій фігурують дев'ять високопосадовців ПНР, до варшавського суду. Центральними дійовими особами у справі про запровадження воєнного стану в 1981 році стануть, зокрема, екс-лідер ПНР Войцех Ярузельський, перший секретар польської Компартії Станіслав Каня та колишній провідник «гебе» Чеслав Кіщак. Генералу Ярузельському, котрому виповнилося 84 роки, загрожує 10 років ув'язнення.
Адвокати обвинувачених усіляко намагалися якщо не затягнути справу, то бодай максимально її розчинити у юридичних і політичних колізіях, вимагаючи, наприклад, опитати колишніх військових командувачів держав НАТО та Варшавського блоку. За припущеннями польських правників, якби ця вимога ввійшла до процедур «встановлення істини», то процес, розпочатий близько двох із половиною років тому, перетворився б на судовий «довгобуд».

За тиждень в Україні і Польщі розпочнуться офіційні урочистості, присвячені вшануванню 60-х роковин сумнозвісної акції «Вісла». Тож, відповідно, не забарилася і реакція найбільш «національно свідомої» частини українських політичних еліт – «галицької». Так, днями депутати Львівської обласної ради подали Президенту України, Кабміну та Верховній Раді звернення щодо ухвалення Закону «Про визнання депортованими етнічних українців, виселених із територій Польщі у 1944—1951 роках».

Неприйняття конституційних поправок у справі абортів та евтаназії призвели до відставки спікера й імовірного переформатування парламентської більшості. Якщо криза поглиблюватиметься, то, як припустив прем'єр-міністр Ярослав Качинський, не виключені навіть і дострокові вибори. Наразі ж голова Сейму Марек Юрек вийшов із партії «Право і справедливість», склавши спікерський жезл та всі партійні повноваження. Щоправда, заяву спікера про відставку розглядатимуть на найближчому засіданні парламенту, за два тижні. І весь цей період триватимуть спроби «згладити» гострі кути, адже політичні бонзи ПіС уже заявили, що не мають «запасного варіанта» на посаду спікера.

Відлік нинішнього конфлікту почався не тоді, коли було взято 300 мільйонів коаліційних срібняків, і не тоді, коли екс-кримінальник удруге став Прем'єром, і навіть не тоді, коли порушили універсальні домовленості про слідування Конституції та розмежування вертикалей виконавчої влади. Все почалося одразу після перемоги Помаранчевої революції — коли заради збереження омріяного миру Ющенко погодився не розганяти «стару» Верховну Раду і по-джентльменськи пішов на політреформу, яка позбавила його більшості повноважень.
Неформальним критерієм для оцінки указу Ющенка про розпуск парламенту є поняття «справедливість». Свого часу ця нестатистична величина і привела людей на зимовий Майдан. Людська душа вкрай вразлива до поняття «справедливість», нехай вона і не є науковою чи юридичною категорією. Досі про справедливість із жалем згадують переможці 2004 року, в котрих украли плоди перемоги лобісти політреформи. Натомість про «незаконність» указу торочать ті, хто понад усе прагне абсолютної влади. 2004-й рік повторюється. Але вже як страшний сон, як гарячкове марення. Трагедію і самовідданість Майдану-2004 перетворено у фарс-2007.

Українське «турне» екс-президента Польщі Александра Кваснєвського майже збіглося з його поверненням у велику політику. Щоправда, це повернення, за фатальним збігом обставин, почалося оприлюдненням чергових польських «плівок Мельниченка» (попередній скандал у Польщі, нагадаємо, стосувався непростих переговорів із переформатування парламентської коаліції і жертвою його стали політики з правлячої партії «Право і справедливість»).

Лискучий, переконливий посткомуністичний «принц» Александр Кваснєвський лишається одним iз найулюбленіших українцями зарубіжних політиків. Попри те що зараз він формально далекий від офіційних варшавських коридорів, досі екс-президент є фігурою першого калібру в європейській політиці й може впливати на вирішення складних питань на просторах від Вашингтона до Брюсселя.
Донедавна всемогутній, тепер Кваснєвський змушений балансувати «на межі», адже за допомогу українцям за переговорним столом у часи Помаранчевої революції злопам'ятний Кремль заветував просування Кваснєвського сходинками міжнародних структур, а вдома на нього відкрила «полювання» пропрезидентська коаліція. Попри те що над Кваснєвським вдома почали згущатися хмари, саме він знову набирає рейтингу в Польщі і може започаткувати, гідно розвинувши, нову цивілізаційну дискусію між Євроатлантикою та Євразією.
Днями Александр Кваснєвський завершив турне нашою країною, відвідавши три «серця» України — Львів, Дніпропетровськ та Донецьк.

УЛьвові стрімко розгоряється конфлікт на релігійно-культурному грунті — боротьба за місцевий Будинок органної та камерної музики і водночас діючий костел св. Марії-Магдалени. Віруючі, котрих часом не впускають до храму, помалу починають «протестувати молитвою» на подвір'ї костелу. З'явилися й голодувальниці-парафіянки. Напруга поступово, але невпинно переростає у форму українсько-польського протистояння, обіцяючи затьмарити «притчу во язицех» — справу військових поховань Орлят на Личаківському цвинтарі.

Справа з поверненням українській громаді Українського дому в польському Перемишлі нарешті зсунулася з мертвої точки. Міська рада Перемишля після довгих нарад та вагань дала довгоочікуване «добро». Для всіх було очевидним, що справа повернення Українського дому була повністю узалежнена від побудови Польського дому у Львові. Проте львівський магістрат не квапився з розв'язанням проблеми, побоюючись «провалу» перемовин у Польщі, і, відповідно, «тягнув гуму». Подібним займалися й поляки. Відтепер же, після жесту доброї волі перемишльців, «геополітичний м'яч» опинився на полі України, точніше міської ради Львова та мера Андрія Садового, котрі повинні якнайшвидше запропонувати ділянку чи будинок у центральній частині міста, щоб «пригріти» львівських поляків.

Днями на польсько-українському кордоні, на трьох КПП, дрібні торговці Львівщини майже на цілий день заблокували рух транспорту. Вони виступали проти необгрунтованого затримання на кордоні українців, які мають кілька паспортів. В одному, цілком використаному паспорті, є віза, а в другому — чисті сторінки, на котрих ставляться позначки про перетин кордону.

— На останній зустрічі Президентів України та Польщі 7 березня центральною темою був нафтогін «Одеса—Броди». Аби актуалізувати роботу над цим проектом, було вирішено скликати у травні спеціальний енергетичний саміт за участі повпредів України, Польщі, Казахстану, Азербайджану, Грузії. Коли ж, на вашу думку, можна буде почути про конкретну дату завершення проекту?
— Скажу насамперед про те, що лишилося допрацювати. Йдеться про міжурядову угоду між Польщею та Україною, яка має окреслити відповідальність обох сторін і визначити взаємні зобов'язання, а також формат співпраці з іншими партнерами, відповідальними за постачання нафти, себто з Казахстаном і Азербайджаном. Невдовзі президент Лех Качинський відвідає Казахстан і Азербайджан, тоді ми й отримаємо відповіді, які уможливлять розв'язання проблеми. Відповідно, на узгодження угоди між нашими урядами можна очікувати у квітні, а у травні-червні — на прийняття рішення. Якщо ж гарантій щодо поставки нафти не буде надано, проект може бути відкладений на якийсь час.