Перша із семи хронік — «Лев, Біла Відьма та шафа» видавництва «Проспект», презентована у п'ятницю, — це не єдиний україномовний варіант всесвітньо відомої серії дитячих казок Клайва Льюїса: у 2001 році видавництво при одному з монастирів випустило обмежений наклад «Хронік Нарнії», для «настанов» маленьких парафіян. Річ у тім, що «переївши» пуританської набожності в дитинстві, «Льюїс «навернувся у Христа» тільки у зрілому віці, але відтак релігія стала основною темою більшості його літературних та філософських праць.

Тіна Кароль, яку бiльшiсть людей відкрила для себе після впевненої перемоги на «Новій хвилі» півроку тому, нещодавно відзняла свій перший кліп. Пісня «Выше облаков» належить до тих, які слухаєш один раз і одразу малюєш в уяві жирну п'ятірку: виконання, слова, музика, словом, усе соковито, чуттєво і професійно.

Підсумки старого року, логічно, треба підбивати на Старий Новий рік. Які зміни в українській музиці, про необхідність та невідворотність яких ми теревенили, кричали та дискутували весь 2005-й, таки відбулися? Які приємні сюрпризи, події, нові імена зуміли порадувати? Поки 2006-й ще готується «їсти» гігабайти наших нервових клітин, але і також багато чого прояснити та безперечно змінити, про минулорічні метаморфози у музичній політиці держави розповідають різні за стилями, віком, стажем та політичною позицією виконавці:

«Б. Г.» українською — це вам не російський Борис Грєбєнщіков, і не німецькі Брати Грімм, і навіть не «Будьмо! Гей!». Це — «Брати Гадюкіни». А 20 січня — це вам не Дєнь Пабєди, але ветеранів, що ближче дата насувається, то частіше згадують. Цих народних і заслужених мастодонтів звати «Брати Гадюкіни», а саме: Михайло Лундін, Павло Крохмальов, Ігор Мельничук, Геннадій Вербяний і Сергій Кузьмінський.

На пухкенькій шийці мого червонозоряного дитинства для хрестика на ланцюжку місця не знайшлося. Незважаючи на те, що потаємним чином це місце знаходилося у всіх моїх львівських друзів, з якими ми гралися в піжмурки та катулялися в кучугурах. І навіть попри те, що мого старшого брата бабуся потай охрестила — батькам сказала, що поїхали в інше місто в гості, йому — що йдемо в цирк. Хрестик одяг, уже коли вчився в Інфізі.

Пам'ятаю, на перших курсах факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, коли ми затримувалися у факультетській бібліотеці, з великої, 350-ї, аудиторії часто виходили старшокурсники. Виходили всім курсом. Ми дивувалися, тому що так пізно, та ще й навчаючись на п'ятому курсі, коли більшість уже працює, прийти на пару цілим потоком — небувала історія. Тільки потім, коли у нашому розкладі занять з'явився курс «Зарубіжна преса», і ми познайомилися з Йосипом Дмитровичем Лосем, то так само приходили у посутенілі аудиторії і старанно записували все, що казав викладач. Потім ці конспекти були на вагу золота. Ми безтурботно, по-студентському пародіювали жести та манеру розмови Йосипа Дмитровича, жартували з його відомої фрази «бачити великі істини» та говорили одне одному вислів Карлейля, яким незмінно закінчувалися всі лекції «Зарубіжної преси»: «Працюйте, як зорі, без метушні, але не знаючи спочинку». Але майже кожен після його лекцій виніс для себе щось особливе, добре і людяне.
У Йосипа Дмитровича завжди напоготові багато цікавих, і, як виявилося, особисто мені навіть потрібних у майбутньому, сентенцій: вони сховані не тільки за його окулярами, а й у численних папках, вирізках, пожовклих та помережаних професорським розмашистим почерком листочках. І кожного разу, коли приїжджаю до Львова, обов'язково забіжу його провідати, і таких, як я — багато. Під час одних відвідин і народилася ця розмова.

«Я хочу, щоб «Ну, постривай!» був завжди і з продовженням!» — написав у листі режисеру В'ячеславу Котьоночкіну багато років тому маленький хлопчик. Це бажання виникало у різні часи точно не лише в нього: якихось -надцять (замало, як для рейтингового серіалу) коротеньких серій ми залюбки дивилися знову і знову. Після смерті автора мультяшних героїв, режисера В'ячеслава Котьоночкіна, та «голосів» Зайця і Вовка, акторів Анатолія Папанова та Клари Румянової, права на використання зображень з «Ну, постривай!» у «Союзмультфільму» викупила компанія «П'ятірочка», яка належить голландському холдингу Pyaterochka Holding (раніше права на бренд «Простоквашино» у Едуарда Успенського викупила молочна компанія, яка внаслідок розміщення на своїй продукції героїв мультику збiльшила свої прибутки втричі). На зйомки 19-ї серії гонок Зайця та Вовка, яку тiльки-но презентували в Москві, витратили 400 тисяч доларів.

Після того як новий кліп Віталія Козловського «Піна Колада» вже активно крутився музканалами, його захотіли презентувати для журналістів та фан-клубу так, наче вони його не бачили. А генеральний директор компанії «Лавіна Мюзік» Едуард Клім знову вирішив продемонструвати, що його рекординг найрекординговіший у світі і привселюдно вручив Козловському золотий диск — 60 000 примірників «Холодной ночи», які продалися за шість місяців.

Ще в кімнаті стоять допотопні крісла радянського виробництва з пошарпаними дерев'яними бильцями та запалими, наче старечі щоки, «сідушками», стіл із майже розпитою пляшкою «Джоні Вокера», трьома склянками з коричневою рідиною на денцях та дешевим пластиковим вазонком, у якому росте каланхое. Бутафорські стіни, які у фойє Палацу спорту і видають себе за кімнату, обвішані живописом, чорно-білою географічною картою у рамці, стилізовану під середньовіччя, та гламурними дівками з глянцевих журналів.