«Ішов, послизнувся, упав, опритомнів — гіпс». Завдяки цій схемі герой відомої радянської кінокомедії розжився на цілий діамантовий скарб. А ось одна французька бабця після виконання аналогічного алгоритму збагатилася 20 тисячами євро. Ці гроші заплатить магазин, у якому старенька послизнулася.

Приказку «Б’є — значить, любить» придумали, очевидно, не жертви домашнього насильства — вони занадто добре знають смак тієї «любові». Знають і здебільшого про це мовчать. На жаль, насильство в українській сім’ї досі залишається чи не найбільшою родинною таємницею. Жертви «важкої руки» благовірних в Україні ще бояться відкрито говорити про наругу над собою, наше суспільство ж не навчилося її різко засуджувати, а кривдників — карати. А тим часом соціологічні опитування свідчать: понад 44 відсотки населення України потерпали від насильства в сім’ї упродовж свого життя, причому 30 відсотків зазнавали насильства в дитячому віці.

На ці сімейні «фронти» Українська держава звернула увагу лише кілька років тому: на вулицях та в ЗМІ побільшало соціальної реклами, кампанії проти насильства підтримує чимало відомих українців, почали відкриватися реабілітаційні заклади та притулки для жертв домашнього терору.

Днями ж стартувала щорічна національна акція «16 днів проти насильства»: нам розкажуть, як допомогти жертвам родинної тиранії, а краще — не стати ними.

Рядки міліцейської хроніки не вирізняли цей випадок серед звичайнісінької «битовухи». У новорічну ніч на 1 січня 2008 року 29–річний мешканець квартири на третьому поверсі будинку в центрі Полтави взяв свій офіційно зареєстрований «травматичний» пістолет Макарова, споряджений 9–міліметровими гумовими кулями, піднявся на поверх вище і, коли 24–річний господар горішньої квартири відчинив двері, вистрелив... Куля влучила у третій палець правої ноги сусіда й розтрощила кістку, внаслідок чого лікарям довелося ампутувати більшу частину пальця. Відтоді минуло вже майже 3 роки. То чому ж крапки над «і» в цій сумній новорічній історії не розставлені навіть сьогодні?

Рівно 200 років тому, 25 листопада (за новим стилем), у родині рядового московського службовця народилася 13–та дитина. Хлопчика назвали Миколою. У дитинстві він дуже любив гратися в «доктора». А оскільки сім’я була чималенька, то «лікувати» завжди було кого. Батьки тоді і не здогадувалися, що їхній непосидючий допитливий нащадок усе життя покладе на допомогу людям, служіння Богу і стане всесвітньо відомим ученим, лікарем, педагогом і громадським діячем. Ідеться про Миколу Івановича Пирогова — неповторного експериментатора, який поєднав науку і віру і став прикладом для багатьох поколінь лікарів. Саме він уперше у світі використав ефірний наркоз у воєнно–польових умовах, став «батьком» гіпсової пов’язки при переломах і засновником військової хірургії, власноруч провів десятки тисяч операцій. А ще доктор Пирогов вирощував лікарські рослини, займався селекцією зернових культур, боровся з пияцтвом і безграмотністю на селі, писав непогані вірші та мемуари...

Пам’ятник поету Василю Симоненку в Черкасах таки відкрили. Навіть достроково: обіцяли в грудні, а встановили минулої середи на вулиці Леніна. Монумент багатостраждальний, бо за останні 20 років Черкащина прагнула відкрити його не раз, про що «УМ» розповідала. Зібрали навіть мільйон гривень. Більше того, гіпсовий монумент, де поет на себе геть не схожий, встановлювали навпроти редакції «Черкаського краю», в якій Симоненко працював журналістом. Та простояв він недовго — зняли.

Після гучного відкриття «Арт–Київ contemporary 2010», на якому зібралися всі «вершки» Києва, починаючи від митців–тусовщиків Олега Пінчука з Сергієм Поярковим, телеведучого Миколи Вересня, екс–міністра культури Василя Вовкуна і закінчуючи політиками та їхнiми родинами (Женя Тимошенко, Марина Кінах та Ірина Геращенко зі старшими доньками, Віталій Журавський, Олег Ляшко, Сергій Льовочкін), тиждень відкритих дверей у «Мистецькому арсеналі» продовжується спокійно. Колекціонери приходять без пафосу і не привертають до себе великої уваги. Учора президент ФФУ Григорій Суркіс з арт–порадницею за лічені хвилини вибрав мавпоподібних істот із проекту «Полювання на мінотавра» білоруського художника Руслана Вашкевіча і відразу ж розрахувався товстим конвертом. Якщо раніше галеристи казали, що «Арт–Київ» для них — це спосіб про себе заявити і налагодити зв’язки для подальшої співпраці, то сьогодні це справжній ярмарок, де продають і купують.

Поза тим, «Арт–Київ contemporary 2010» має насичену розважальну та освітню програму. У перші дні лекції читали куратор Музею Гуггенхайма у США Валері Хіллінгс, директор Австрійського музею прикладних мистецтв та сучасного мистецтва МАК Пітер Нойвер і корейський арт–експерт Ману Д. Парк. Також на виставку приїхали Йосип Бакштейн, співзасновник Московської бієнале, французько–російський куратор Оксана Бондаренко, президент Міжнародного фонду Маніфеста Віктор Мізіано, піонер стріт–арту Гаральд Негелі, який під час відкриття на стіні чорною фарбою намалював чоловічків, французька зірка вуличного мистецтва ZEVS, російський графіст SPY.

Два дні поспіль німецькі експериментатори Rochus Aust проводили перформанс, на якому грали концерт металевими ложками, виделками і кружками. Також акцію «Клуб мертвих художників» проведе німецька художниця українського походження Юлія Кісіна — вона викликатиме дух киянки Олександри Екстер. Щодня демонструватимуть фільм «Вихід через сувенірну крамницю» Бенксі, який презентували на «Молодості». Цей фільм режисер зняв про самого себе. Бенксі — британський вуличний художник, якого вважають стріт–артистом номер один у світі. Художник бавиться у Фантомаса, нікому не показує своє обличчя, нічого про себе не розповідає. Хто він, можна дізнатися лише з фільму.

На цьому тижні у Каневі мало відбутися судове засідання міськрайсуду по резонансній справі щодо стрілянини в барі, Але засідання Феміди так і не розпочалося, бо двоє суддів — той, що веде справу, та його столичний колега, якого слідство визнало жертвою нападу... одночасно захворіли! Нагадаємо, що опівночі 27 червня в барі, що розташований між Каневом та селом Бобриця, в тракториста Олександра Кучу з тамтешнього села Чорниші стріляв суддя Дарницького райсуду столиці Євген Вовк. За версією постраждалого, він із другом Володимиром Лисенком та знайомою Аллою Ходіною сиділи в барі, коли туди заїхав суддя Вовк iз дружиною Інною, уродженкою цих країв. Служитель Феміди тоді звинуватив тракториста, що десять років тому він нібито намагався зґвалтувати його дружину. «Чоловіча розмова» продовжилася на вулиці. Із стріляниною. За версією судді, він просто захищався, бо Куча напав на нього й хотів відібрати табельну зброю. Словам судді повірили й місцеві правоохоронці.

Правду кажуть: аби знав, де впаду, то соломки підстелив би. Бо за статистикою, саме травма є однією з основних причин смерті людей віком до 44 років. А в загальному переліку причин смертності вона посідає третє місце. Не думайте, що переламати руки–ноги можна тільки холодної пори року, коли тротуар покривається кригою, а ви дуже поспішаєте по тому «склі» у справах. Травму можна отримати будь–якої пори року та будь–де, навіть у власній квартирі.

Велика кількість кидків по воротах — не завжди запорука перемоги. Позавчора кияни ледь не вдвічі «перестріляли» хокеїстів «Німана» (51 кидок проти 29), але в підсумку програли, та ще й із великим рахунком. Ця невдача стала для «біло–синіх» першою на домашньому льоду в основний час. Уже вдруге в поточному чемпіонаті «Сокіл» поступився команді з Гродно, яка висунулася в лідери екстраліги. Так само двічі підопічні Олександра Сеуканда програли й флагману білоруського хокею — мінській «Юності».

«На жаль, чим більше розвивається прогрес, тим більше техногенних небезпек чатує на людей, — говорить директор Харківського обласного центру урології i нефрології, ректор Харківського національного медичного університету, член–кореспондент НАМН, професор Володимир Лісовий. — Усе частіше внаслідок дорожньо–транспортних пригод, аварій у шахтах, на висотному будівництві люди дістають політравми. А це означає, що позитивний результат лікування безпосередньо залежить від координації дій медиків різних профілів. Але нерідко профільні медики працюють відособлено один від одного, через що втрачається послідовність у наданні медичної допомоги пацієнтам. Ось тому ми — група вчених–клініцистів, перед якими постійно постають такі проблеми, — розробили спеціальний алгоритм надання поетапної медичної допомоги для хворих із політравмами. Це своєрідна схема, на якій зазначено, куди лікар повинен направити пацієнта для подальшого лікування (реабілітації) при домінуванні тих або інших ускладнень».