Світ спорту завжди із зацікавленістю чекає від дітей уславлених спортсменів чогось надзвичайного. І майже завжди зіркові діти приречені на тягар порівняння з батьками. А ось знаменитому футболістові «Динамо» та збірної СРСР 1970-80-х Володимиру Безсонову і чемпіонці світу та Європи з художньої гімнастики у складі збірної СРСР Вікторії Сєдих вдалося виховати своїх нащадків так, що вони вже стали самостійними «одиницями суспільства» без усіляких порівнянь. Син спортивного подружжя пішов своїм шляхом — одержав дві освіти і став успішним менеджером. А ось донька Аня ще в дитячому віці сама попросила маму відвести її у секцію художньої гімнастики, і відтоді спорт став основою її життя. Так Ганні Безсоновій вдалося підхопити медальну олімпійську естафету наших знаменитих грацій — Олександри Тимошенко, Оксани Скалдіної, Катерини Серебрянської, Олени Вітриченко — і стати бронзовою призеркою у Афінах-2004 в абсолютному заліку, кількаразовою чемпіонкою світу і Європи в окремих вправах.
Звичайно, без допомоги батьків досягти вершин у спорті Безсоновій було б важко, але в цьому випадку йдеться не про протекцію. Батько дав Ані свій характер, без якого важко було стати основним у «Динамо» Лобановського, а мати, напевно, знайшла відповідні слова, щоб донька своєчасно усвідомила нюанси художньої гімнастики з її перманентною суддівською несправедливістю. Сьогодні 22-річна Ганна полюбляє казати, що в улюбленій справі прагне просто йти уперед і не озиратися, щоб ще більше подобатися глядачам. «Моє завдання — виступити на високому рівні, а справа суддів — оцінювати». Цей постулат і допомагає Безсоновій залишатися найстабільнішою «художницею» останніх років.
З Ганною ми зустрілися у «Школі Дерюгіних» у центрі Києва вже за день після завершення московського чемпіонату Європи, де на голови українок уже традиційно звалилося чимало стресових ситуацій. Але моя співрозмовниця, яка щойно завершила тренування, виглядала абсолютно спокійною, упевненою в собі, налаштованою навіть по-філософськи.

Тема рейдерства в Україні сягнула такого розголосу, що владі вже стало незручно далі зберігати мовчанку. Голова Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку Анатолій Балюк, виступаючи минулого тижня на форумі «Злиття і поглинання в Україні», повідомив, що днями, після наради у першого віце-прем'єра Миколи Азарова, можливо, буде створено урядову робочу групу з цих питань. За словами пана Балюка, група працюватиме на підставі міжнародного, передусім російського, досвіду боротьби з рейдерством. Таким чином, схоже, нарешті закінчиться період, коли Держкомісія ніби зумисне не помічала проблем, пов'язаних з існуванням реєстраторів-«двійників», нескінченними розборками акціонерів і лукавим суддівством під час розгляду конфліктів у сфері корпоративних прав.

На вугільну промисловість Луганщини напала пошесть відставок. Із восьми генеральних директорів державних підприємств (ДП) звільнено п'ятеро. До того ж разом із ними усунуто з посади «головного із закриття шахт» — керівника обласної дирекції підприємства «Луганськвуглереструктуризація» Олександра Файнгольда, який цю структуру створював десять років тому.

Про торгівлю людьми i трудову експлуатацію дешевої робочої сили з України та інших східноєвропейських країн у Чехії переговорено вже стільки, що влада цієї країни потрохи почала реагувати на критику. Урядовці замислились: як вибити грунт з-під ніг аферистів і дати можливість українському заробітчанинові контактувати безпосередньо з працедавцем? Або, якщо вже без посередника не обійтися, то як його змусити надати працьовитому іноземцеві з України безпеку, зарплату, необхідні побутові, соціальні, медичні умови і, врешті-решт, легальне перебування та працевлаштування?
Ще 6—7 років тому українських заробітчан у Чехії сприймали винятково негативно. «Всі вони однакові, брудні, агресивні, вічно щось порушують, роботу у нас забирають...», — думали у країні, яка повним ходом йшла до Європи і хотіла позбутися усього, що було пов'язано із спогадом про колишній соцтабір. У 2000 році Чехія, фактично «без оголошення війни», запровадила новий закон про перебування іноземців та візовий режим. Багато українців через це враз стали нелегалами, а чеське МВС смакувало погрози масовими депортаціями та іншими каральними акціями.
Директиви ЄС змусили урядовців зрозуміти хибність такої політики. Та й самі чехи часто перебувають у становищі нелегальних іноземних трудівників у західних країнах. Свій ринок праці новим членам ЄС відкрили лише далекі Великобританія, Ірландія та Швеція. Звісно, до багатшої Німеччини чехам вже давно не потрібні візи, але робота там без спеціального дозволу жорстко переслідується. Чимало жителів Південної та Західної Чехії, наприклад, за 1000 євро, майже вдесятеро дешевше, без усіляких дозволів доглядають за дітьми чи людьми похилого віку в Австрії чи Німеччині. «Ми повинні розуміти проблеми трудових мігрантів», — закликають представники чеських громадських організацій. Головну проблему вони вбачають у посередниках, так званих «клієнтах»: ті, «допомагаючи» заробітчанам виїхати з України до Чехії, часто потім змушують їх важко працювати за половину зарплатні.

«Ми активно агітували й голосували за нинішнього прем'єра насамперед ось чому. По-перше, молодий і енергійний. А по-друге, наївно сподівалися — він мільйонер і власні статки його вже не так хвилюють. Тобто не крастиме й гребтиме у власні кишені, а більше перейматиметься державними справами. А тепер зізнатися, що ми розчаровані, — це нічого не сказати... Політика уряду просто шокувала й приголомшила нас — тих, які ще нещодавно буквально горою стояли за свого кандидата. Нині його здебільшого лаємо з ранку до вечора. І коли під'їжджаємо до заправок, де ціни на пальне ростуть мало не щотижня. І коли приносять рахунки за комунальні послуги й електрику. І, безперечно, коли багато хто із нас безуспішно продовжує оббивати пороги контор підприємств та установ, сподіваючись знайти роботу...»

Позавчора в Оболонському районі столиці урочисто відкрили пам'ятник Самедові Вургуну — народному поетові Азербайджану, який, зокрема, переклав на свою рідну мову поему Тараса Шевченка «Катерина». 26 вересня азербайджанці відзначають 100-річчя з дня народження Самеда Вургуна. В церемонії відкриття скульптурної композиції, виконаної з граніту й бронзи, взяли участь посол Азербайджану в Україні Талят Алієв, голова Конгресу азербайджанців України Акіф Гюльмамедов, народний депутат-«нашоукраїнець» Борис Безпалий, поет Борис Олійник, котрий знав Самеда Вургуна особисто, та дочка Вургуна Айбеніз Векілова.

Про підвищений рівень радіації в зоні Хмельницької АЕС достеменно не відомо, принаймні жодних офіційних повідомлень про це не було. Але, ймовірно, саме сусідство з атомною станцією (хоча й атомники тут ні при чому) спричинило важкопояснювану мутацію в керівних колах нетiшинських правоохоронців, яка підпадає лише під одне визначення: корупція.

Нещодавно у Києво-Святошинському районному відділі головного управління МВС відбувся День відкритих дверей. Своєрідним ознайомчим заходом для учнів 8—9 класів Броварської школи був похід до... міліцейського відділку. Ще не зовсім дорослі, але вже достатньо свідомі школярі мали змогу на власні очі побачити всю структуру роботи «ментів»: від фотолабораторії до в'язничної вбиральні.

«Тут враховані усі європейські стандарти, на кожного нелегала в кімнаті для затриманих відводиться чотири квадратних метри площі, є навіть гаряча вода! Фактично це готель, про такі умови затримані можуть лише мріяти!» — так описав новий пункт тимчасового утримання для нелегалів у Чернігові заступник директора Департаменту охорони державного кордону, начальник управління роботи з незаконними мігрантами, дізнання та адміністративного провадження генерал-майор Борис Марченко.