Неймовірно цікавим у плані боротьби за дві перепустки до ліги найкращих хокейних збірних вийшов київський чемпіонат світу в дивізіоні ІА.

В останні роки київське «Динамо» без особливого успіху намагається розв’язати надскладне для нинішніх реалій завдання — перемогти в ігровий час, а не в серії післяматчевих пенальті, свого головного конкурента на внутрішній арені.

Опинившись у ситуації, коли на все і всіх грошей в українському спорті більше не залишилося, з’ясувалося, що системною роботою з розвитку цієї царини життя ніхто, по суті, в країні не займався.

Як би не хотілося вітчизняним хокейним шанувальникам швидко бачити нашу національну збірну в еліті світового хокею, але питання її прогресу цілком і повністю впирається в суворі реалії, в яких у нашій країні перебуває «найшвидша гра в світі».

Кожного разу — спочатку до Лондона, а через чотири роки до Ріо — відправляючи знаного вітчизняного дзюдоїста Георгія Зантараю на Олімпіаду, в таборі національної збірної очікували від чемпіона світу та Європи олімпійської медалі.

Далеко не всі спортсмени після Олімпіади швидко поспішають повернутися до змагального ритму. Здавалося б, найбільше можливостей для перепочинку мало би бути в олімпійських призерів.

Реагуючи на здобуття динамівцями за підсумками минулого сезону чемпіонського титулу, футболісти «Шахтаря» наголошували на низькій пробі їхнього «золота», адже впродовж турніру «біло-сині» не відібрали у свого головного конкурента жодного очка.

Нинішній сезон найсильніша жіноча волейбольна команда країни проводила на максимальних обертах, демонструючи на внутрішній арені безпрецедентну жагу до перемог.

Щоразу, як у Суперлізі розпочинається «плей-оф», чи не головною темою для дискусій стає питання захисту чинним володарем Кубка чемпіонів свого титулу.

У попередні сім сезонів боротьба за Кубок конструкторів у «королівських» перегонах мала суто формальні ознаки, оскільки спочатку шанувальники «Ф-1» стежили за чотирирічною гегемонією «Ред булла», після чого було абсолютне домінування «Мерседеса».