Хоч би яке місце посіла тепер збірна України на чемпіонаті Європи, її вояж у Швейцарію можна вважати успішним з огляду на майбутнє. Ніхто не відніме тепер у тренера Сергія Кушнирюка заслуги у становленні згуртованої команди з бійцівськими якостями. Наша збірна залишилася на турнірі з одним голкіпером (після травми основного воротаря Бутка), в основних снайперів збився приціл, але тренеру таки вдалося перевести своє «військо» через Альпи. Принаймні вихід «із групи» в такій ситуації напрошується на аналогію саме з суворовським подвигом.

Хоча напередодні старту Євро-2006 різноманітні гандбольні фахівці й визнавали, що без травмованих В'ячеслава Лочмана та Віктора Шкробанця чоловіча збірна України виглядає ще слабшою порівняно зі своїм звичним посереднім рівнем, але все ж таки дехто сподівався на якийсь локальний успіх. Утім уже в першому матчі українці отримали від поляків «мінус 9», а офіційний сайт турніру розмістив коментар нашого тренера Сергія Кушнирюка: «Ми раді вже з того, що граємо тут».

Учора центром уваги всієї футбольної Європи стала Швейцарія. У затишному курортному містечку Мортре, де колись розслаблялися Байрон, Достоєвський, Набоков, Горбачов та інші відомі особи, зібралися представники 50 національних федерацій Старого світу. Тут відбулося жеребкування кваліфікаційного турніру чемпіонату Європи 2008 року, фінальна частина якого відбудеться на полях Швейцарії та Австрії.

Ми не надто віримо у пророків у власному домі, звикаючи шукати приклади для наслідування на стороні. Але українська земля так само щедро, як i будь-яка інша, нагороджує свій народ яскравими особистостями в усіх сферах людської діяльності, у спорті в тому числі. Часто говорять, що талант сам собі дорогу прокладе, але в наших умовах це не так-то й просто. Й доводиться бути дуже цілеспрямованою людиною, аби досягти своєї мети. Тих же, хто вибивається нагору, взнає вся Україна.
У 1995 році українська жіноча збірна з баскетболу під проводом Володимира Рижова стала чемпіоном Європи, а рік потому посіла високе четверте місце на Олімпійських іграх в Атланті. Багато води з тих пір спливло, і наш баскетбол, як і спорт у цілому, втратив свої позиції. Проте час від часу Україна продовжує «виробляти» спортивних героїв, яких визнають далеко за її межами.
Читачі нашої газети вже знають 19-річну Олександру Горбунову. Уродженка Бердянська, що на Азовському морі, посіла друге місце в опитуванні спортивних журналістів Європи на кращу баскетболістку континенту. Крім того, за чудову гру в Євролізі ФІБА українку визнали кращим гравцем минулого тижня найпрестижнішого клубного турніру Старого світу. Подібному успіху на міжнародній арені посприяв перехід, на жаль, скандальний, молодого форварда з запорізької «Козачки-ЗАлК» до угорської команди «Євролізинг Орсі Шопрон».

Україно-російські газові угоди підписати ніяк не вдається. Спочатку цієї знакової події очікували у минулу суботу, потім її перенесли на середу, але й учора українські високопосадовці лише знизали плечима. «Сьогодні виглядає так, що угоди підписуватися не будуть», — сказав на початку вчорашнього засідання уряду Прем'єр-міністр Юрій Єхануров.

Поки Україна пручалася в руках газового спрута, сусідні країни помовчували. Це нагадувало ситуацію, коли один хуліган тримає в напрузі ціле товариство і ніхто йому не чинить опір. Так охарактеризував новорічне газове запаморочення, яке пережила Європа, колишній комісар Єврокомісії Кріс Патен. До яких наслідків призвела ця криза і які висновки з неї зробили сторони, причетні до енергетичного скандалу, згодом охоче говорили всі.

Мабуть, якби це був не газ, знайшлося б щось інше. Коли в розпалі передвиборча кампанія, тема для гарячих дебатів завжди знаходиться. Але ніде правди діти — з газом нашим політикам таки пощастило. Бо такого благодатного поля для критики влади і, що головне, тривалого самопіару (і влади, й опозиції) ще пошукати. Отже, шоу триває: «газова війна», нібито скінчившись (чи надовго?) на міждержавному рівні, знайшла своє продовження на внутрішньополітичному «ринку» України. Попит породжує пропозицію: електорат чекає пояснень, і він їх отримує.

Історія знає сторічну війну, семиденну війну, а ось ця — не просто газова, а й новорічна. Саме в дні перед Новим роком і одразу після нього розгорнулися серйозні події на україно-російському економічному фронті. І перебіг цих подій поки що складається на нашу користь: Україна показує, що без російського газу не помре, у нас є трохи свого, і ремені ми теж можемо затягнути. Натомість Москва, зменшивши тиск у газопроводі через Україну на Європу, вдарила не так по українцях, як по європейцях і по власному реноме. Тепер доводиться брехати про те, нібито українці — злодії. І шукати вихід із дуже неприємної для Росії ситуації...